 Початок 20-го століття відзначався бурхливим розвитком Дзензелівської кооперації. Поряд з кооперацією розвивалися освіта і культура. В тому числі і театр.
Цей час знаменний діяльністю видатного українського театрального діяча, режиссера, актора, теоретика театру, драматурга, публіциста, перекладача, Народного артиста УРСР (1925), творця театрів „Молодий театр" – 1917 р., „Кийдрамте" (Київський драматичний театр) – 1920 р., „Березіль" – 1926 р. - Леся Курбаса (Олександр-Зенон Степанович Курбас; (25 лютого 1887 - 3 листопада 1937).
Зокрема, ось що писала про дзензелівський театр Уманська газета „Вісті" 14 листопада 1920 року: „Трупа Київського драматичного театру перервала на кілька днів вистави в Пролетарському театрі і виїхала в село Дзензелівку. Дзензелівка – це одне із кращих сіл на Вкраїні: є там політехніка, трудова школа 2-ї степені, кооператив, театральна зала; була й декоративна художня студія, однак її закрито. Тепер працює в Дзензелівці уманська художниця Москаленко. Як бачимо, в такому селі напевно найдеться поважне число відвідувачів вистав Київського драм. театру… Як довідуємося, передбачається націоналізація Київського драматичного театру, в якій справі тов. Лесь Курбас виїхав до Харкова". * Зі спогадів В Василька** про цю ж саму подію. „До Умані приїхав представник села Дзензелівки і попросив нас приїхати до них на тиждень з виставами. Село святкувало храм, і тому нас запросили. Збори і квартири акторам вони гарантували. Для нас це була дуже вигідна пропозиція, і ми згодились. У домовлений день приїхало декілька підвід і перевезли нас до Дзензелівки. Акторів одразу ж розібрали по хатах. У селі прекрасний сільбуд, а в ньому зала на 250 місць і невеличка, але пристойна сцена, навіть з кімнатою для акторів. Тоді це було ще вдивовижу. Але що нас всіх надзвичайно вразило, це те, що портал театру, завіса й декорації були мальовані в імпресіоністичній манері! Виявилося, що дочка одного з селян художниця і все зробила власними руками. Ми довго розмовляли, що як би добре було, коли б у кожному селі був такий будинок, де б театр міг давати вистави. Почали ми п’єсою „Невольник" і мали величезний успіх. Другого дня, коли ми зійшлися до театру й почали розповідати одне одному, як кожний влаштувався, виявилося, що всі хазяї годують нас безкоштовно і вважають актора своїм дорогим гостем".*
У Дзензелівці з 12 по 14 листопада 1920 р. Було показано вистави: „Невольник" і „Пошились у дурні" М.Кропивницького, „Панна Мара" і „Гріх" В.Винниченка.
Уманська художниця Москаленко, - це Ганна Никонівна Москаленко (дівоче прізвище – Бабенко, за другим чоловіком – Солоха, (1883 – 1982). Вона не була місцевою селянкою, а походила з уманських міщан, на початку 1900-х років навчалась у художній школі в Мюнхені. У Дзензелівській школі вона викладала малювання.*
* М.Москаленко. Статті. Публіцистика. Спогади про Михайла Москаленка. Ст. 113. Видавництво Соломії Павличко „Основи". 2011 р. ** Василько Василь Степанович — (справжнє прізвище — Миляєв; 7 квітня 1893, — 18 березня 1972, ) — український режисер, актор і педагог, народний артист СРСР (з 1944). Засновник Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР у Києві (1924). В часи виступів театру „Кийдрамте" в Дзензелівці – асистент режисера (Курбаса) і актор.
Дзензелівський драматичний гурток 1922 року. Достовірно встановлено одну особу - це Бондар Іван Стратійович (лежить третій з правого боку). Всі інші на жаль не встановлені. Можливо на фото є Бондар Марія Стратіївна, Бондар Ольга Стратіївна, Щербина (Йосип?) і його дружина, Тарган Василь Іванович, Солоха Анна Никонівна.
Актори задіяні в п’єсі „Суєта"* на сцені Дзензелівського сільського клубу (будинку культури). 23.03.1967 року. * П’єсу „Суєта" написав 1903 року Іван Карпович Карпенко-Карий (29.09.1845 – 15.09.1907) Зліва на право. І ряд: 1. Круглій Михайло Васильович; 2. Павленко Василь Степанович; 3. Дігтяр Володимир Васильович. ІІ ряд: 1. Хован Ілько Михайлович; 2. Хован Софія Несторівна; 3. Бабка Марія Михайлівна; 4. Склярська Зоя Олександрівна; 5. Бас Іван Тимкович; 6. Бондар Зіна Михайлівна; 7. Сидорова Оксана Миколаївна. ІІІ ряд: 1. Тарган Зіна Василівна; 2. Січкар Олена Григорівна; 3. Усік Сергій Михайлович; 4. Хльобас Григорій Максимович; 5. Савчук Віктор Максимович; 6. Чернега Яків Тихонович; 7. Січкар Іван Дмитрович; 8. Захарчук Володимир Ількович; 9. Нестеренко Іван Петрович.
Фото 26 лютого 1930 року, м. Умань. Драматичний гурток с. Дзензелівки. І ряд. Сидять (з правого боку на ліво): 1.Драюк Сава Оксентійович 2.Тарган Василь Іванович 3.Мельник Іван Митрофанович 4.Бондар Іван Стратійович 5 – 8 не відомі. ІІ ряд (зліва на право): 2.Круглій Т. 6.Федоров Костянтин Іванович 1, 3 – 5 не відомі. ІІІ (верхній) ряд (зліва на право): 3.Круглій Петро Прокопович 1,2,4 – 8 не відомі Ймовірно на фото є: Березовиченко Д. (чол.) Бондар І.Ю. (чол.) Бондар Марія Стратіївна Дігтяр Ю. (жінка) Забейда А. (жінка) Круглій Р. (чол.) Лисий С. Прокопенко І. (чол.) Сивачук М. (чол.) які брали участь в виставі „Таміла" цього дня.
Фото 26 лютого 1930 року, м. Умань. Сцена з п’єси А.Золіна „Таміла" в поставі сільбудянського драматичного гуртка с. Дзензелівки. Зліва на право. І ряд (сидять): 1.Забейда А. – в ролі Яміни; 2.Круглій Р. – в ролі священика Марабута; 3.Тарган Василь Іванович в ролі Судді; 4.Бондар Іван Стратійович в ролі кабіла; 5.Березовиченко Д. в ролі кабіла; 6.Бондар Марія Стратіївна в ролі Таміли. ІІ ряд (стоять):1.Мельник Іван Митрофанович в ролі Аклі; 2.Лисий С. в ролі поліцая; 3.Круглій Т. в ролі поліцая; 4.Сивачук М. в ролі кабіла; 5.Бондар І.Ю. в ролі кабіла; 6.Дігтяр Ю. в ролі Лакрі; 7.Драюк Сава Оксентійович в ролі Медзіяна; 8.Прокопенко І. в ролі Лахраша
| 
