Федоров йшов з обіду на роботу в сільраду.

На Громадській греблі назустріч іде Сашко Мальований. Він теж ішов з обіду на роботу, тільки з буфету. Робив він в будівельній бригаді, яка тоді робила бики на господарстві бо будівлі стали валитися. Громадський ставок був спущений підсушений і його мали чистити. Текла річечка, заріс кушіром, геть лози почали рости і вже великі були. Зранку приїхала з ПМК техніка але пішов дощ, стало болото і вони покинули робити.

Федоров каже йому: „Знаєш чого не чистят Громадський ставок?"

-  Чого?

-  Бо Гриць Лук’янчук привіз 7 крокодилів та вкинув на розвод, то треба щоб вони трохи прижилися без води.

Сашко Мальований сприйняв цю інформацію як факт, прийшов на бригаду і розказав це своїм співробітникам. Будівельники обсудили цю новину, - хто вірив, хто не вірив, кому було байдуже. Ще й під час роботи під’їхала голова колгоспу Таїса Григорівна. Вони теж її розказали. Вона розуміючи що такого не може бути ніяк не зреагувала.

В кінці дня звістка про крокодилів дійшла до контори колгоспу і про це знало правління колгоспу і багато дзензелян.

На другий день сказав про крокодилів Федоров і секретарю сільради Марії Дмитрівні. Та не повірила і перепитала у голови сільради Зої Олександрівни. Зоя Олександрівна жартома підтвердила це. Марія Дмитрівна каже: „Як Ви дозволили, вони ж качок, гусей будуть їсти. Та й моя дочка ходе на Гатку купатися через греблю, а вони ж будуть в вершині та можуть вилізти на греблю. Та й школярі ходять через Громадську греблю до школи вони можуть напасти". Зоя Олександрівна каже що ми нічого не можемо зробити бо це товариство охорони природи робить по обласній програмі. Однак секретар сільради все одно не вірить. А тут в центрі села з’явився головний агроном колгоспу Григорій Васильович. Вікна сільради виходили якраз в самий центр. Федоров каже: „Не віриш, то біжи спитай Григорія Васильовича". Він був в селі чоловік авторитетний знав все що робиться в селі бо кожного дня об’їжджав село вздовж і впоперек. Вона пішла питати. Головний агроном знав про цю байку, але володіючи достатнім відчуттям гумору підтвердив. Вона почала обурюватися як це правління колгоспу могло таке допустити. Але тут підвернулась якась машина і головний агроном швидко сів і поїхав в своїх справах. Так що уточнити якісь деталі цієї події вона не змогла.

Легенда швидко обростала подробицями і набула широкого розголосу. Люди почали звертатися до голови колгоспу - що ж це воно буде? Голова колгоспу мусіла офіційно спростувати цю вигадку.

Відбулося це в середині 1970 – х років.

Федоров Станіслав Олексійович.