Олександр Давидович Черненко народився 30 серпня 1864 року в селі Паланочка, Маньківської волості, Уманського повіту, Київської губернії в селянсько-чумацькій родині. Його батько Давид, як на ті часи був досить освічений і письменний. Він дуже любив читати книжки, чумакуючи до Одеси або Криму. Він їхав туди, везучи на волах пшеницю та повертаючись до дому з возом наладованим сіллю, копченою та соленою рибою. Він ніколи не забував купувати книжки, які залюбки читав, сидячи на возі, поганяючи воли протягом багатомісячної повільної мандрівки. Він – Давид потішався надійною думкою за всяку ціну вивести старшого сина Олександра в люди, - дати йому належну освіту. Така нагода трапилася, коли одного разу під час своїх чумацьких мандрівок, довідався, що недалеко в м. Коростишеві відкрилася учительська школа (учительська семінарія). Цей учбовий заклад готував вчителів для народних шкіл, і що важливо, приймав для навчання дітей селян. В 1879 році Олександр закінчує двохкласну школу в рідному селі Паланочці. Зібравши трохи грошей батько вирядив свого сина в далеку дорогу. Вони поїхали на возі з волами до м. Коростишева. По закінченні чотирирічних курсів навчання в 1883 році Олександра Давидовича призначено на посаду учителя однокласної міністерської школи в с. Немиринцях Бердичівського повіту на Київщині. Проучителювавши чотири роки в Немиринцях, Черненко переходить учителем до Волоських Махаринець, де учителює з 1887 по 1893 р. разом із своєю жінкою, родом з Дзензелівки. Одружився О.Д.Черненко 1889 (або 1890) р. з Олександрою Василівною Корольковою – дочкою священика с. Дзензелівки. (Народилася О.В.Королькова 23 квітня 1859 року, а померла 5 травня 1942 року в Києві, похована на Байковому цвинтарі. На жаль могила її не знайдена.) В 1893 році Черненко бере посаду учителя залізничної школи в м. Козятині де учителює аж до 1908 року. У родині Черненків було 6 дітей:

Взагалі життя товариства, його доля стільки цікавили Черненка, що він для інтересів товариства часто жертвував інтересами не тільки вчительської служби, а навіть інтересами родини, і кожний вільний день, вільний від служби в школі, він віддавав товариству, при чому, як було два підряд не присутніх дні, то наперед всі знали, що ці дні Черненко використовував для того, щоб приїхати з Козятина в Дзензелівку. На ці поїздки він тратив всі ті залізничні квитки на безкоштовний проїзд, які він мав від залізниці, як учитель залізничної школи.

Через два-три роки після відкриття товариства в невеличкій квартирі Черненка в Козятині утворилась неначе філія товариства: тут досить часто приймались і виплачувались вклади, тут роздавали всяку літературу про Дзензелівське товариство, тут частенько по кілька днів проживав представник товариства. І дякуючи цьому, Козятин, з його грошовим залізничним населенням, зв’язався з Дзензелівкою досить тісно,не дивлячись на те, що між Дзензелівкою і Козятином велика відстань.

Ускладнювало в перші часи справу і те, що пошта від Дзензелівки була далеко, через що на зносини з Козятином листовно треба було багато часу. Але й цю справу Черненко поправив, використавши залізничних машиністів, які проїжджали в трьох верстах від Дзензелівки і на будці скидали на ходу Козятинську пошту сторожисі, яка й доставляла ту пошту товариству. Не раз так пересилались і досить значні грошові суми.

Піклуючись про товариство, всі літні, різдвяні, великодні канікули Олександр Давидович проводив в Дзензелівці. Дзензелівське товариство стрімко розвивалось і за десять років воно вже випереджало всі існуючі товариства в окрузі. Беззаперечний був і авторитет Черненка. 

„Налагоджена діяльність керівників товариства швидко дала позитивні результати. Вже за перші 2,5 роки роботи баланс кооперативу зріс аж у 30 разів і досяг 30 тисяч крб. У 1899 році товариство змогло на власні кошти збудувати собі приміщення, а у 1905 році – школу для дітей кооперованих селян. Довіра населення до кооперативу постійно зростала, що проявилось у збільшенні кількості його членів та суми вкладів. За перші десять років товариство об’єднало у своїх лавах близько 3 тис. чол. За цей же період грошових внесків до кооперативу поступило майже на 0,5 млн. крб. За допомогою товариства селяни змогли значно поліпшити своє економічне становище, зокрема, звільнитися від боргової кабали місцевих лихварів. Чимала кількість кооперованих хліборобів збільшила свої земельні наділи.

Щоправда, успіхи кооперативного життя, як правило, сприймалися селянами як стороння турбота про них добрих людей. Хліборобам важко було усвідомити характер організації, до якої вони належали. Кредитний кооператив вони розглядали як банк. При цьому не могли для себе чітко з’ясувати приватний він чи державний. Селяни дивувалися з того, що „хазяїн” банку Олександр Давидович Черненко прибутку для себе не бере, радиться з усіма з приводу найму працівників, вирішення різноманітних організаційно-фінансових питань і звітує перед селом за свою роботу.

Однак, недостатня розвиненість кооперативної свідомості компенсувалася натхненною добросовісною діяльністю керівників кооперативу – О.Д.Черненка та Х.А.Барановського. Дзензелівське ощадно-позичкове товариство продовжувало розвиватися. На 1910 рік кооператив об’єднував вже 5 тисяч пайовиків і обслуговував населення 144 населених пунктів. Сукупний капітал установи досягав 450 тисяч крб., зокрема основний і запасний капітали становили 115 тисяч, сума вкладів – близько 280 тис. крб.