Розповіла Мальована Ярина Федотівна (12.05.1912 – 09.08.2006, число і місяць народження точно не відомі, бо з чотирьох років залишилась круглою сиротою). Записано 26 лютого 2001 року Ю.Дудником. Мова збережена.

Як раніше приймали дітей? Раніше не було лікарні, бабки були такі, що приймали дітей.
Баба Десючка – гарна була баба, Хованка Мотря. Десючка жила коло нас. Вона мала тільки одного сина. Хованка жила на Забейдовій вулиці. Були старі, по 60-70 років. Хто небудь іде за нею. Коли приходе врем’я, що треба родити, то йдуть за нею. Вона приходе, затопляє лежанку. Кладе роділлю на лежанку. Ще й чим небудь постеле чи сім’яну полову, чи таку і покропе й застелить, щоб опар був, щоб роділля розігрівалась, щоб тепло було. І було всігда благополучно. Але були й такі, що от роділля кончається. Вона нічого не зробить. В лікарні тягнуть через живіт, вона не витягала, вона цього нічого не робила.

А як уже малятко народиться і воно кончається, то вона свяченою водичкою, даже геть не шукают свяченої – такою покропить і три рази - в ім’я отця і сина і святого духа амінь.

І то вже воно називається крещенне. Вже його поминають як воно велике. Називают дівчинку Марія, а як хлопчик Іваном називают – баба називає і так воно щитається.

Борщем кропили кислим обикновенним, щоб був опар, щоб тепло було. 

Вона його скупає і розкаже бо є такі, що первеньке роде, то вона ж не знає. То вона (баба) розкаже як коло нього ходити, як брати на руки, щоб було не зорудоване. І так ходе до 9 день навідується як вона там коло нього. Поки не всиліє трошечки малятко. І дивиться як вона коло нього ходе.

А хто в час народження трапиться в хату, то обов’язково з нього щось візьмуть - чи сорочку, чи на пелюшку. А так не випустять з хати. Хто не прийде чи жінка, чи чоловік – щось візьмут - хустинку для маляти. Це в день коли народжується, а в інші дні байдуже.

Усі заходять дивитися коли воно похрещене.

А як у кого виходить тоді й христят. Бувало народиться і хліба нема з чого спекти. А як приготовлят щось, - на той день крестьбини – сходяться вже куми похрестять і тоді байдуже як його хтось побачить. А до тих пор бережуть – тільки свої. Бережуть, щоб хто не наврочив. Всякі люди є, гляне на нього тай воно боліє о. То не допускали. Жінка після народження 6 неділь на люди не ходила, геть воду не йшла тягнути. Після 6 неділь христят. Дитинка в’язочки держит і жінка може ходити.

Христят як роділля одужає, то роділля йде до батюшки, дитя христят, а вона на вивід іде, батюшка вивід зробить. Як родить то не повинна йти в церкву без виводу. Поки батюшка не прийде в дзвіницю – вона візьме за рясу батюшку. Батюшка введе в церкву, молитву прочитає, тоді вона вже має йти сама. До хрещення не називали дитину, ждали хрещення. В батюшки є книга така і там записано в який день яке ім’я. Він називає. Люди не вибирали – як скаже піп. Чи хороше, чи погане, - яке припаде. І Хівроною називали, і Гапкою, і Теклею. Куми яких хочут таких берут. А як діти родяться і вмирают, то виходять на вулицю – і хто перший вулицею йде. Чоловік – кум, жінка – кума. Чи воно старе, чи воно погане, чи воно яке - то вже закон. Так не було, щоб не захотіло бути кумом чи кумою.

Піп христи. Постригає посередині по трішечки волосу і купає водичкою. В воду не вкидає. А в нього є капличка тепленька, то він в воду не мачав, а тіки покропе, вистриже хреста на голові, а потом замотают несе в церкву. Як хлопчик то в вівтар понесе на руках, а як дівчинка, то тільки до вівтара, а в вівтар не понесуть – не положено.

Було таке, шо один мав багато похресників. Як є война то мужчин нема й беруть до кума. Отут жив напроти нас Степан Лисий – 17 похресників мав після цеї війни. В цей день коли христят – Христини. Несуть до батюшки маля христити, а тут готовляця – приходят сідают за стіл.

А як ідуть додому куми, то кожному дається калач і квіточка з барвінку і вєточка калини. Куми скидают гроші. Баба роздає калачі. Баба каже:„За калач за квіточку прошу дитяті на сорочечку”. І то скидают гроші. Баба, що приймає роди приходе на христини. І вона роздає калачі. Крім кумів приходили кого попросят. Попа не просили. Бабу за куму не брали.

А як несли через місток то по поведінці маляти бабки вгадували чи буде воєнне, чи буде хороший, чи злодій, а по чому визнавали не знаю. На мосту як плаче то буде злодій - не вилазити з тюрми. Як на греблі плаче, то цю предметку всі знали, а так дальше не знаю.

Як наша родила тут у старій роділці. Я приходю, а вона каже:„Ой чуть не задушилась дитина. Пуповина через шию через плече – що це таке?” Але приходе баба Мальованка богомільна, тай вона її розказує. Мальованка каже: „Знаєш шо дитино – він буде воєнний.” І так сталось.

Малу дитину в церкву несуть куми. Туди несе кума тільки, а назад і кум може помагати. Приходят і кажут: „Ми в вас брали не хрищане а принесли похрищане, поздоровляєм з цим днем”. В церкву йшли тільки куми, а батьки як хто хоче – в основному готували вгостити.

Бабі давали рушник, хліб і гроші - хто скільки може. Хто не має звідки - то менше. А бабка нічого не каже, хто що дасть за те спасибі, - стіко хто може. А були такі, що бабка й не брала – тільки хліб і рушник – це обичай. Хліб дают бабі в день народження. А як нема печаного тоді або на хрестини – як приходе.

Купель виливали під родюче дерево під маленьке. Виливає та що купає. А на другий день то нє, тільки перший раз як скупают. А місце год жінки закопуют в хаті під ліжком, а чого не знаю. Раніше полів (підлог) не було, земля була. Викопає бабка ямку, закопає і замасте. Годуют через 2-3 часа.

Мальована Ярина Федотівна з праонукою. Фото 1980-х років.