 Публікацію підготовлено 12 травня 2005 року Ю.Дудником
Груша А.М. народився 10 вересня 1939 року в селі
Дзензелівці, Маньківського району, Черкаської області в сім’ї колгоспника.
Батько – Груша Микита Іванович (вересень 1895 - 20.05.1987 р.) походить з
давньодзензелівського селянського роду. Мати Груша Марфа Семенівна з сусіднього
села Подобна. Батьки до революції і до колективізації працювали в власних
селянських господарствах, а після колективізації в колгоспі. За самовіддану
працю, окрім інших нагород, Микита Іванович в 1951 році нагороджений орденом
Леніна за високі врожаї зернових.
Анатолій Микитович з 1945 по 1955 роки навчався в
Дзензелівській середній школі. В юності мріяв стати інженером, чаклуном у
царстві техніки. Але все перевернув старший брат Василь, що подався у медицину.
Його стежкою пішов і молодший. А все пояснюється дуже просто:
батькам-хліборобам надзвичайно важко було мати двох студентів. Брати й
вирішили, що коли будуть поруч навіть останньою картоплиною і останнім
шматочком сала можна буде поділитися. В 1955 році А.М.Груша вступив до
Станіславського (зараз Івано-Франківськ) медичного інституту, а в 1961 році
закінчив лікувальний факультет цього інституту і був направлений на роботу
лікарем-невропатологом в Маньківську районну лікарню Черкаської області.
В 1960 році одружився. Дружина Груша (дівоче прізвище
Заворітня ) Людмила Семенівна, 1938 року народження.
Мають двох дітей:
- Донька Лариса - 1962 року народження;
- Син Валерій – 1970 року народження.
З 1965 по 1967 роки Анатолій Микитович навчався в
клінічній ординатурі на кафедрі неврології № 2 Київського інституту
удосконалення лікарів. Після закінчення ординатури працював завідувачем
неврологічного відділення Чернігівської обласної лікарні і одночасно обласним
невропатологом з 14 вересня 1967 р. У напружених і неспокійних лікарських
клопотах промайнули ці роки. прийоми у поліклініці, робота в палатах, численні
поїздки у найвіддаленіші куточки Придесення.
З 22 квітня 1974 і до кінця життя (понад 30 років) працював
головним лікарем Чернігівської обласної лікарні. І не треба про Грушу думати
тільки як про забронзовілого чиновника, громадського діяча, вченого і викладача
університету. Він був чистокровним медиком, для якого піклування про здоров’я
людини, втілювати в життя принципи клятви Гіппократа – не теорія, а повсякденна
практика, покликання, від якого не відступав ні на йоту. Але ж дала йому
природа обдарування значно ширше, ніж просто відмінний фахівець, і це одразу помітили.
Тому й очолив Анатолій Микитович обласну лікарню.
Господарство прийняв хоч і не мале, але таке, що вимагало
якщо не повної, то значної перебудови і розширення. Отож не скидаючи білого
халата, був Груша водночас і архітектором, і виконробом, і постачальником нової
медичної техніки. І на все у нього вистачало і енергії, і хисту.
Як гриби після дощу росли нові корпуси. Спершу з’явився
гігант – терапевтичний із дев’ятьма відділеннями. Далі – красуня поліклініка на
375 відвідувань, два корпуси для інвалідів великої Вітчизняної війни на 240
ліжок, патологоанатомічне відділення з ритуальним залом та іншими службами,
станція зрідженого кисню. За ініціативи Груші в 1980 році наказом МОЗ України в
обласній лікарні створений відділ АСУ один з перших в Україні, який потім був
реорганізований у відділ медичних інформаційних технологій та національного
реєстру, що дає можливість динамічно спостерігати і оздоровлювати постраждалих
внаслідок аварії на ЧАЕС, а тим самим створити банк здоров’я.
Все це давалося з болем, труднощами, найвищою нервовою
напругою. І густе смолисте волосся на голові поступово вкривалося сивиною. До
того ж – спровоковане заздрісниками й неробами гоніння, що завдало йому
глибоких моральних ран, загострило хвороби.
В червні 1982 року А.М.Груша захистив дисертацію на тему
: „Артеріальний тиск у хворих з неврозоподібними станами” і йому присуджена
вчена ступінь кандидата медичних наук.
В середині 80 років Грушу, на той час вже досвідченого
лікаря, керівника найбільшого в області медичного колективу найбільшого
лікувального закладу, кандидата наук, зовсім не у медичних кабінетах, а у
високих інстанціях навчали ставити діагноз з оглядкою на посаду пацієнта.
Безуспішно навчали і зняли з роботи. Лише через два роки Грушу поновили на
посаді головного лікаря обласної лікарні відповідно до рішення парткомісії ЦК
Компартії України.
Анатолій Микитович завжди відстоював справедливість і
ніколи цим правилом не нехтував. Ніколи б не досяг Анатолій Микитович успіхів
ні в спорудженні нових будівель, ні високих показників у лікуванні, якби не мав
щирого серця, котре випромінює тепло і зігріває інші серця .Ставши на чолі
колективу він згуртував навколо себе цілу когорту чудових фахівців.
В травні 1991 року А.М.Груші присвоєне почесне звання „
Заслужений лікар Української РСР”.
В грудні 1995 року присуджена вчена ступінь доктора
медичних наук. Тема докторської дисертації „Наукове обґрунтування нових
технологій процесу управління системою Обласна лікарня – регіональна охорона
здоров’я та його інформаційного забезпечення”.
Останнім здобутком слід вважати створення 10 спеціалізованих
центрів, серед яких – нейрохірургічний, проктологічний, уронефрологічний, мікрохірургії
ока та інші.
У вересні 1998 року А.М.Груші присвоєно звання дійсного
члена Української академії наук національного прогресу (академіка).
13 вересня 1999 року нагороджений відзнакою Президента
України – орденом „За заслуги ІІІ ступеня”.
Атестований як лікар-соціал-гігієніст, організатор охорони
здоров’я і лікар-невропатолог вищої кваліфікаційної категорії.
На 1 січня 2003 року потужність обласної лікарні зросла
до 1000 ліжок, створено 18 відділень та лікувально-діагностичних центрів, які
єдині в області, лікарня оснащена сучасною діагностичною апаратурою та
обладнанням. Лише за останні роки відкриті відділення хронічного гемодіалізу,
гіпербаричної оксигенації, комп’ютерної томографії, ультразвукової діагностики
та ендоскопії і т.п. В лікарні кожного року впроваджувалось біля150 нових
методів лікування та діагностики, а в області більше 200.
За період керівництва Груші А.М. оздоровлено більше 500
тисяч хворих в обласній лікарні, з них 130 тисяч оперативно. Підготовлено
лікарів-інтернів більше однієї тисячі, майже 20000 середніх медичних
працівників.
Основне спрямування наукової діяльності академіка Груші А.М.
полягало в розбудові і вдосконаленні організаційних і функціональних структур системи
охорони здоров’я області.
В обласній лікарні захищені дві докторські дисертації
(Фесенко І.П., Груша А.М.) і 5 кандидатських дисертацій (Бугрей А.А.,
Світлєйший А.М.,Сахно А.Д., Зуб В.І., Марцинкевич О.О.). Груша А.М. за
сумісництвом професор кафедри валеології Чернігівського педагогічного
університету ім.. Шевченка.
Груша А.М. опублікував більше 50 наукових праць, із них п’ять
монографій, основні з яких: - Головний лікар обласної лікарні (наукові
нотатки) в двох частинах, 202 с., Чернігів 1994-1995 р.р.
- Наука и искусство управления жизнью. в
співавторстві, 442 с., Чернігів, 1998 р.
- З історії медицини Чернігівщини., в
співавторстві, 292 с., Чернігів, 1999 р.
Поруч з науково-педагогічною і практичною діяльністю
Груша А.М. був громадським діячем - депутатом Деснянської районної ради м.
Чернігова 1975-1978 роки; депутат міської ради м. Чернігова 1979 – 1982 роки;
депутат Чернігівської обласної ради, голова постійної комісії обласної Ради з
питань охорони здоров’я, екології та ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС двох
скликань 1994-2002. Член Президії обласної Ради двох скликань 1994 – 2002
.Делегат 2-го всесоюзного з’їзду лікарів 1988 р., делегат 28 з’їзду КПРС.( Перебував
членом КПРС з 1966 по 1991 р.р.). За кордоном у складі делегацій був: у
Румунії- 1977 р., США -1991 р., Польщі – 1997 р., Німеччині – 1997 р.
Над робочим місцем Анатолія Микитовича висів портрет
Шевченка, а в кабінеті були його твори. Отож не випадково, як ніде, в обласній
лікарні панувала українська мова і був хор в якому співав Анатолій Микитович, звичайно,
якщо не був зайнятий.
Він був чудовий сім’янин, а найбільшою радістю була
онучка Настя.
Анатолій Микитович казав: "Просто я люблю людей, природу,
народну пісню. Коли Черкаський народний хор співає про розквітлу на маминому
городі стару вишню, у мене здригається серце. Я хочу коли-небудь озватися до
людей ніжною лісовою піснею, свіжим вітром, прохолодою навіть в найспекотніший
день».
Помер А.М.Груша 8 травня 2003 року в Чернігові, де і
похований.
У день 70-річчя з дня народження А. Груші на
адміністративному корпусі Чернігівської обласної лікарні відкрито меморіальну
дошку.
Використано: - Його власна коротка автобіографічна довідка.
- Газета „Деснянська правда” 9 вересня 1999 р.
- Газета „Чернігівський вісник” 9 вересня 1999
р.
- Журнал „Чернігівська обласна лікарня”
випущений до 50-річчя лікарні, 2001 р.
| 
