Спогади Дзензелян - 25 Листопада 2011 - Дзензелівка
Вівторок, 06.12.2016
Дзензелівка. Історія, події, люди...
Меню сайту
Категорії розділу
Історія [16]
Народні звичаї, ремесла, мистецтво [4]
Культура [30]
Освіта [7]
Спорт, здоров’я [15]
Природа, екологія [13]
Сільська влада [23]
Економіка [2]
Географічні дані [4]
Видатні дзензеляни [4]
Прізвищіа, імена дзензелян [3]
Відомі люди які відвідували село [3]
Околиці Дзензелівки [0]
Робота сайту [5]
Дзензеляни в світі [5]
Статистика [5]
Різне [47]
Літературна творчість [6]
Звуки Дзензелівки [2]
Форма входу
Дзензель-чат
200
Наше опитування
Якби в Дзензелівці виступав Сергій Василюк, то ви б прийшли на концерт?
Всього відповідей: 42
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2011 » Листопад » 25 » Спогади Дзензелян
20:36
Спогади Дзензелян
Фрагменти з книги Ю.Дудника „Голодомор 1932–1933. Дзензелівка"

12. Гутенко Віктор Андріянович (14.08.1919 – 9.08.1995).
Записано 12 листопада 1994 року. (2 – 95)

Закінчив 4 класи, голодовка началась. Дальше не дало вчитись. Батько не хотів іти, чи мати, в колгосп. Прийшли, повиймали вікна, двері, - зимою це було, позабирали в баньках що було. В 1932 батько з старшим сином виїхав на Кавказ хліба якогось заробити. Той брат там шось трактористом став, заправляв трактор, фонар зайнявся, він махнув, солярка на нього, і зайнявся. І став бігти до трактористів, вини в гонах горут, ті тоже полякалися, хода. Він біг пока не вгорів, тіки в чоботях госталось тіло живе. Але прибігли як він вже впав, то ще з 6 вечора до 6 ранку прожив в больниці, тай помер. А тоді вже батько заслаб, - малярія там оце. Ще й ті чеченці налякали його. Бо поставили його сторожом на грейдері, на дорозі, щоб підводи не їхали. Але батько спинив їх. Вони його за ноги, за руки, в кукурудзу несли вбити, але об’єжчик нарвався. Крикнув до них, вони покинули того батька. Заслаб з того переляку. Заслаб, написав письмо, - приїжджайте. Ми приїхали мати, я і два брати. Батько в больниці лежить, побув дві неділі та й помер. Побули ми там літо, на госінь кажут, хто звідки, уїжайте по своїх містах. Приїхали ми сюди, хати немає, клуня була, шопи були – все позабирали. Піч розібрали, тіки фундамент, і кицька і собачка лежит на фундаменті. Пішли ми до дядька Лукаша. В нього хата через сіни була. В нього сім’я, тоже нема чим кормити. Побули ми тиждень, мати каже поїхали в Западну Україну. Поїхали ми в ту Западну, пішла мати на ферму, а я ті корови пасти. В жолобі спиш, рано встаєш, виганяєш ті корови, надоїло. Десь в 1933 году кажу до матері , тай брат вивчився на тракториста, пішов од нас, кажу матері – поїхали додому, шож тут будеш валятися, кусок хліба просити в нього чи в неї. Насилу я ту матір заставив. Приїжджаєм, - ну куди? Нема куди. Але в Івана, Миколового батька, Панька, в нього тоже хата через сіни. Це його жінка моя двоюрідна сестра. Каже, сідайте в цій хаті. Там ми так і лишилися. До 1934 року ходив зрізати колоски, просо, ячмінь полоти, називались підлітки.
Фото 1980-их років.

14. Дігтяр (Рогаченко) Ольга Андріянівна.
Народилась 27 вересня 1921 року. Проживає в Москві.
Записано влітку 1990 року. (2 – 59)

1933 рік. Ми учні 4-го класу. Ми ходимо в школу тільки для того, щоб поїсти суп із чечевиці. В тарілці плавало 3 – 4 крупинки, хліб був дуже чорний, але ми його їли з апетитом, тому що зовсім дома не було що їсти. Після дзвоника на урок ми всі сідали за парти. Коли дзвоник дзвонив з уроку, то частина дітей уже не могла піднятись. Додому ми йшли групками в напрямку своїх домівок. Частина хлопчиків і дівчаток підтримували одне одного, підводили до кожної оселі. Одного дня вийшло нас четверо. Грузіцька Євдокія Дмитрівна, Грузіцька Дарка Дмитрівна, Лисогора Ганя і я. З нами йшов Митя Гончарук , але йти він зовсім не міг. Довелося нам його тримати під руки. Довели майже до його домівки, але в нього не хватило сил далі йти, а нам його підтримувати. Посадили під тином у Фтодота Воловодюка. Це ще не хватало кілька кроків дійти до хати. І одна із дівчаток пішла до хати, щоб сказати рідним, щоб вийшли за Митьою, але на превеликий жаль, з хати вже ніхто не міг вийти. Його мати лежала прикована до ліжка і сестричка Лєна тоже була безсилою. Ми повернулися до Миті і знайшли його вже мертвим. Страшно нам стало, розбіглись по домівках, а куди зник потім Митя, не знаю. Митя дуже просив: „Не тягніть мене далі, я вже не можу йти, посадіть мене бо я вже буду вмирати”

Записано 25 липня 2001 року. (3 – 22,24)
Почалась голодовка. Коней в колгоспі не було чим годувати. Коні ходили по лісі, якась хвороба, - сап кінський, була. Мама йшла і побачила своїх коней. За них ми ще були винні гроші. Привела додому коней і спасла, вилікувала коней. Раніше на хату глину брали на своїй землі, то в нас яма була аж в кінці городу. З теї ями конячками возоли глину, місили ґрасу, добудували хатинку. Володі (братові. Авт.) було два місяці. Хата ще була руда не поглажена. Відкриваються двері, входить Марія Подолянець , Харилетиха, - велика активістка. Ще з нею кілька чоловік. Мама сидить на припіку, годує грудьми Володю, а ми на лежанці з сестричкою, кашу кабакову їмо з батьком. Харилетиха каже: „Оце так, отут добудуємо, буде столовка, а тут спаленька, а тут це буде. А хата величенька, - на дві половини будували. Мама: „Що, що?” Віддає мені Володю малого, сповзає з припіка, бере рогачі, каже, що це ви збираєтесь будувати? Харилетиха: „Садик, тут же так добре, ви подивіться, - і садок кругом, і зелень, - буде де діткам гратись. Мама каже, я всіх вас зараз рогачами переколю, ви знаєте як ми її будували. Харилетиха : „Вам десь дамо”. Мама: „Ні , мені нічого не треба, короче вона їх вигнала. А з конячками, визивают батька, ти вкрав коні в колгоспі. Батько каже: „По перше, коні я купив, і ще не розрахувався, по друге, їх найшла жінка здихаючими не в колгоспі, а в лісі. Вона їх виходила.” Батькові сильно всипали. Приходе з слізьми, - заведу в колгосп. Мама, - на дам. Але завів в бригаду, і це довго були єдині коні в бригаді. Бригада четверта була на Сафонишиному, де зараз Переполки.

Солоха Петро був самий багатий з усіх Солохів. Його розкуркулили, вигнали з хати. В голодовку його ніхто не пускав, це було опасно, - будеш відповідати. І він бідненький ходив попід хати і в кінці кінців вмер на стежці. Не доходячи школи, на території цвинтаря він ішов там і вмер. То казали, що його там і похоронили.
Фото 1940-их років.
Категорія: Історія | Переглядів: 365 | Додав: MVL | Теги: Дзензелівка, геноцид, Голодомор | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Хмара тегів
Хто ми
Віктор Макаренко -
редактор

Сашко Лисий -
адміністратор
(зав. роботою сайту)

Юрій Дудник -
радник, журналіст, історик
Глобус Дзензелівки
Наша кнопка
 Дзензелівка: історія, події, лю
ди

Допоможіть нашому проекту. Розмістіть нашу кнопку на своєму сайті, та повідомте нам про це, і ми розмістимо Вашу кнопку в себе.

<a href= "http://dzenzelivka.at.ua" target="_blank" title= "Дзензелівка: історія, події, люди">< img src= "http://dzenzelivka.at.ua/ banner.jpg"alt= "Дзензелівка: історія, події, люди" border="0" width="88" height="31" ></a>
Наші партнери
Народний Оглядач

Українські пісні Hosting Ukraine Бесплатный Хостинг
Copyright MyCorp © 2016
Зробити безкоштовний сайт з uCoz