Олександр Давидович Черненко (частина 3) - 14 Листопада 2010 - Дзензелівка
П`ятниця, 09.12.2016
Дзензелівка. Історія, події, люди...
Меню сайту
Категорії розділу
Історія [16]
Народні звичаї, ремесла, мистецтво [4]
Культура [30]
Освіта [7]
Спорт, здоров’я [15]
Природа, екологія [13]
Сільська влада [23]
Економіка [2]
Географічні дані [4]
Видатні дзензеляни [4]
Прізвищіа, імена дзензелян [3]
Відомі люди які відвідували село [3]
Околиці Дзензелівки [0]
Робота сайту [5]
Дзензеляни в світі [5]
Статистика [5]
Різне [47]
Літературна творчість [6]
Звуки Дзензелівки [2]
Форма входу
Дзензель-чат
200
Наше опитування
Звідки Ви дізналися про наш сайт?
Всього відповідей: 28
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Листопад » 14 » Олександр Давидович Черненко (частина 3)
14:07
Олександр Давидович Черненко (частина 3)

О.Д.Черненко був одним із перших, хто усвідомивши необхідність організаційно-господарської єдності і самостійності кооперативних організацій України, розпочав роботу зі створення загальноукраїнських союзів кооперацій. У 1911 році Олександр Давидович як співзасновник підписав статут „Південного кооперативного банку”, який повинен був стати фінансово-кредитним центром української кооперації. (Цього року він підписав статут Українського Народного Банку - можливо це один і той же банк).

В подальші роки Черненку довелося пережити дуже тяжкі і неприємні явища і факти, а саме прийшлося посидіти в тюрмі і зустрінутись з людською невдячністю і хамством.

В 1915 році, на чергових зборах Дзензелівського товариства з’явився становий пристав. Це було явищем надзвичайним, бо до цього такого ніколи не було, збори коли-не-коли бачили лише урядника. Пристав був запрошений головою Правління, котрий мав на меті використовувати начальство тоді, коли збори виявлять нахил піти не за ним, а за Черненком, котрий не погоджувався де в чому з головою Правління. Пристав в підходящому місці заявив, що він закриває збори. Скромний, завжди вважаючи необхідним улагоджувати справи мирно, ніколи не мавши суперечок з начальством, Черненко моментально склав писаного протеста і став його виголошувати. Пристав наказав замовкнути. Але Черненко виголосив весь протест. Після цього сталося те, що могло статися тільки в дореволюційній Росії, а саме: Київський губернатор приговорив Черненка до трьох місяців тюрми. Приятелям Черненка пощастило добитись від пристава увільнення від негайного арешту. Малась надія добитися від губернатора скасування постанови про арешт. А поки вживуться заходи Черненку радили тікати з Дзензелівки. Але поки він зібрався тікати, його знов забрали і посадили в Уманську тюрму, де він просидів днів з десять, поки київським кооперативним колам не вдалось його визволити. Не пощастило в ці роки Черненку на співробітників через що він мав багато неприємних випадків. Але він не складав зброї і вперто боровся із всяким злочинством, не зважаючи на те, що ця боротьба відбивалась на його матеріальному стані.

Говорячи про національну спрямованість діяльності кооперативного діяча, не зайвим буде зазначити, що на початку ХХ століття у часописі „робітничої та селянської інтелігенції” „Маяк” регулярно публікувалися статті з актуальних проблем українського національного життя за підписом „О.Черненко”. Очевидно, авторство зазначених публікацій належить Олександру Давидовичу Черненку, і ці статті є також невід’ємною стороною його невтомної праці як щирого народного інтелігента, свідомого українського кооператора, який бачив у кооперативному русі важливу складову національного відродження українського народу.

Олександр Давидович Черненко віддав все своє життя для покращення селянського життя. Але при цьому не можна не сказати про нього як про ЛЮДИНУ.

Із спогадів сина – Василя Олександровича Черненка. „В моїй пам’яті закарбувались такі епізоди – діти звертаються до батька з вимогою щось для них купити, а батько зразу відсилає їх до матері, і каже їм: „я опікуюся тими, що не мають матерів”. Одного разу перед Різдвом сідаємо до Святої вечері, шестеро дітей і наймичка з Дзензелівки, а батька нема, ми чекаємо його Уманського поїзда, який запізнився з причини сніжної завірюхи. Нарешті батько приходить весь засніжений, бо треба було пройти йому два кілометри від станції до дому, - дуже змучений, але як завжди привітний й усміхнений. Він дуже любив їсти пшеничну кутю, рибу-щуку та узвар. М’яса ніколи не їв, - був вегетаріанцем і пацифістом. Ніколи нікому не зробив ніякої кривди і не міг би забити навіть тварини. В церкві часто читав апостола. Хоча мав мало часу, дуже любив своїх дітей і свою дружину.”

Із спогадів Х.А.Барановського. „Олександр Давидович рішуче відмовився від платні за виконання обов’язків голови Ради товариства, яким він був з дня відкриття товариства, од’єднуючи ці обов’язки з правами та обов’язками попечителя товариства, яким він був теж з дня відкриття його. Коли через років п’ять діяльності товариства, зборами призначили Олександру Давидовичу платню по 7 рублів 50 копійок на місяць, то цю платню Олександр Давидович за перший рік пожертвував на збудування від імені товариства пам’ятника вмерлому членові Ради товариства, священику Василеві Королькову.

Що торкається до „милосердія” Олександра Давидовича, то воно відоме всім тим, хто звертався до нього з яким-небудь проханням. Це його милосердіє часто ставило його співробітників в скрутне становище: з одного боку – заступництво Олександра Давидовича, а з другого – статут, певна політика, вимоги начальства – інспекції і т.і. Але рідко можна було одкараскатись від заступництва Олександра Давидовича і майже завше приходилося задовольняти ті „беззаконні” прохання, які підтримував Олександр Давидович.

Такими „беззаконними вчинками” були: прийом в члени товариства людей, яких формально не можна було приймати, видача позичок з порушенням всяких норм, допущення одстрочок і розстрочок поверх всяких статутних і позастатутних постанов, збільшення кредиту взагалі та без поручительського кредиту зокрема до таких розмірів, які далеко перевищували всякі норми кредитоздатності, прийняття таких поручителів, які опорочували всяку ідею поручительства і т. і. Справедливість вимагає сказати, що я не пам’ятаю ні одного випадку, коли б той, за кого заступився Олександр Давидович не оправдав його заступництва і причинив збитки товариству.

Багато кооператорів і не кооператорів можуть щось гарне нагадати з діяльності Олександра Давидовича і мабуть не знайдеться людей, які б нагадали в цій діяльності щось неприємне.

Хто мав можливість працювати вкупі з Олександром Давидовичем, або стежити за цією працею, той з великим задоволенням спиняється в цей час на огляді цієї праці і щось надзвичайно гарне з’являється в почуттях, сходить на душу.”

Вітальна телеграма Союзбанку з нагоди 35 річчя кооперативної діяльності (1918 р): „Від Правління Союзбанку щиро вітаємо з 35 літнім ювілеєм кооперативної діяльності дорогого батька Уманської кооперації, фундатора Київського Союзу, Дзендзелівського (саме так в телеграмі, а не Дзензелівського) та інших товариств, віддавшого все життя своє кооперації та рідному краєві”.

Спогади Ф.Матушевського (1918 р.): „Є на світі особливий сорт діячів, - це розумні, чесні працівники, вірні на слові і на ділі, люди чисті серцем, слово яких ніколи не розходиться з ділом, в яких іноді й слів на язиці дуже мало, які мовчки, але запопадливо і вперто роблять своє діло, іноді й дуже велике, і в цьому ділі беруть на себе всяку роботу, навіть чорну і невдячну, проте вони і нею не гнушаються, не звалюють її на чужі плечі, а роблять самі. Свою працьовитість вони дають як зразок іншим людям, непомітно притягають до себе цих людей і утворюють навколо себе особливо приємне обійстя, в якому всім тепло, ясно і привітно. Роблячи своє діло, такі чисті серцем працівники висовують наперед інших людей, своїх помічників, а самі непомітно собі стоять десь ззаду, щоб не витикатися на люди, бо вони бояться, щоб люди не робили їм слави, або не подумали, боронь боже, що вони тієї слави самі добиваються.

Але минає час і на тій ділянці, яку собі така скромна й чиста серцем людина взяла, пишається повним золотим колосом велика нива. Дивляться люди на ту ниву, дивуються, радіють і тільки аж тоді робиться одразу помітною і великою непомітна досі постать орача й сівача цієї пишної ниви і тільки аж тоді складають люди дійсну ціну працівникові і його роботі.

До такого сорту завзятих та запопадливих в своїй роботі, але скромних і чистих серцем працівників, що люблять робити своє велике діло тихо, без розголосу та дзвону, що не тільки не вимагають собі від людей слави чи користі за свою роботу, а ще й своїм всім поступаються, що віддають на громадське діло не тільки свій час, свою силу, а дуже часто й свій невеличкий заробіток, - до таких діячів належить Олександр Давидович Черненко.

Щодо особливої здатності Олександра Давидовича вгадувати людей, то вона в нього якась надзвичайна і, на нашу думку, секрет її криється попереду усього в чистоті серця Олександра Давидовича, а потім – в знанні людської душі яке дала Олександру Давидовичу його професія – учителювання. Маючи цілий свій вік діло з дітьми, Олександр Давидович, вдумливий і спостережливий учитель – педагог, мав змогу, як то кажуть „набити руку” на вгадуванні дітей, що з кого може вийти. Бо й справді, хто дав українській кооперації таку видатну особу на кооперативній ниві, як Х.А.Барановський? Дав її Черненко.

Окрім Х.А.Барановського серед теперішніх кооператорів чимало знайдеться людей, для яких Олександр Давидович був учителем і в школі, і в кооперації. Але окрім великого гурту безпосередніх учеників Олександра Давидовича за 35 літ його невсипущої праці, як кооператора, добра третя частина Київщини вкрита кооперативами при діяльній участі, або під впливом кооперативної роботи О.Д.Черненка.

Щоб прискорити передачу грошей з багатого Козятина в Дзензелівку, і з другого боку, щоб уникнути зайвих видатків за пересилку грошей поштою, Олександр Давидович довіряє на слово тисячі рублів машиністам паровиків, або кондукторам поїздів, які повинні були на ходу поїзда кидати гроші якомусь сторожові, будочникові чи його жінці, а ці вже мусіли односити одержані таким оригінальним способом гроші до каси Дзензелівського товариства. Такий спосіб пересилки грошей практиковано не один раз і не два а цілий ряд літ, а проте не було випадку, щоб хоч раз пропала копійка.

Що ж стояло на сторожі коло цих грошей? Озброєна варта? Ні. Стояв на варті один сторож, без зброї, - на ім’я цей сторож звався МОРАЛЬНИЙ АВТОРИТЕТ ЧИСТОЇ СЕРЦЕМ ЛЮДИНИ - О.Д.Черненка, стояла сторожем його чиста совість, що берегла громадську копійку паче своєї.

Ось якими перлами чистого серця і гарної душі посіяв О.Д.Черненко кооперативну стежку, якою йшов 35 літ свого життя. Ці перли блищать і сяють самоцвітними камінцями і показують путь, яким треба йти всім кооперативним працівникам. Треба ці розсіяні перлини зібрати і не ховати, а вправити в добру оправу і поставити на видноті, щоб вони завжди світили нашим людям серед темряви ночі. Треба щоб всі, хто знає що про роботу і особу О.Д.Черненка допомогли зібрати відомості й факти з життя Олександра Давидовича так само і з життя заснованих ним кооперативів, щоб те все не загубилося, бо воно придасться для історії кооперації на Вкраїні”

І.А.Фареній: ( „З історії становлення кооперативного руху в наддніпрянській Україні”): „Помітною постаттю у кооперативному русі початку ХХ ст. був і Олександр Давидович Черненко. О.Д.Черненко належав до тієї плеяди української народної інтелігенції, що присвятила себе повсякденному, часто непомітному серед широких кіл громадськості самовідданому служінню народу. Менш відомий за провідних українських кооператорів, він якнайближче стоїть до тих сотень сільських вчителів, лікарів і священиків, які без зайвих амбіцій своєю безкорисливою працею несли в селянське середовище найпрогресивніші ідеї, не сподіваючись за те мати будь-яку винагороду, крім полегшення становища народних мас”.

Значення О.Д.Черненка для розвитку кооперації на початку ХХ ст. високо оцінювалось кооперативною громадськістю, хоча він і не потрапив до числа загальновизнаних авторитетів кооперативної справи. Залишаючись справжнім діячем селянської кооперації, він не мав нагоди пробитися до передових лав відомих усій країні кооператорів, які, так чи інакше, тяжіли до міст, де концентрувалися господарські та ідеологічні кооперативні центри, з рештою й існуючі на той час засоби масової інформації. До того ж, О.Д.Черненко відзначався надзвичайною скромністю, що також не могло не позначитися на популяризації його імені та відомостей про масштаби проведеної ним кооперативної роботи. Між тим, реальна роль Черненка у становленні кооперативного руху нічим не поступається значенню діяльності найвідоміших кооперативних діячів тієї епохи. І це було цілком зрозумілим для певної частини кооперативної громадськості. У 1918 році на сторінках журналу „Комашня” справедливо вказувалося: „В особі О.Д.Черненка українська кооперація має одного з перших і найвидатніших своїх діячів.”

Віддаючи належне заслугам Олександра Давидовича Черненка перед українським кооперативним рухом, потрібно зазначити, що його ім’я вимагає широкої популяризації у наш час. Це потрібно як для відновлення історичної справедливості, закарбування пам’яті про цю особливо заслужену в українському кооперативному русі людину, так і для кооперативної практики сьогодення в якості яскравого прикладу служіння народним інтересам.

Помер Олександр Давидович Черненко 10 квітня 1921 року в селі Дзензелівці де й похований. Тільки в 2001 році завдяки онуці Черненка, що мешкає в Канаді, вдалось досить точно встановити місце поховання. В травні 2006 року на могилі споруджено пам’ятник.

Джерела інформації:
1. Листи Олександри Петрівни Черненко-Рудницької - доктора літератури і філософії, онуки О.Д.Черненка. Народилася 2 вересня 1923 року, мешкає в Канаді.
2. Ілля Витанович – „Історія Українського кооперативного руху”, - ТУК –товариство Української кооперації, Нью-Йорк 1964.
3. „Енциклопедія українознавства”, головний редактор проф. д-р Володимир Кубійович, Наукове товариство ім. Шевченка, Видавництво „Молоде життя”.
4. В.І.Марочко „Українська селянська кооперація.Історико-теоретичний аспект” (1861 – 1929 рр.), Київ 1995 рік.
5. І.А.Фареній „З історії становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні”. Черкаси „Відлуння – Плюс” 2003 рік.

Категорія: Видатні дзензеляни | Переглядів: 587 | Додав: MVL | Теги: Товариство, Черненко, Ощадно-Позичкове, Барановський | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Листопад 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Хмара тегів
Хто ми
Віктор Макаренко -
редактор

Сашко Лисий -
адміністратор
(зав. роботою сайту)

Юрій Дудник -
радник, журналіст, історик
Глобус Дзензелівки
Наша кнопка
 Дзензелівка: історія, події, лю
ди

Допоможіть нашому проекту. Розмістіть нашу кнопку на своєму сайті, та повідомте нам про це, і ми розмістимо Вашу кнопку в себе.

<a href= "http://dzenzelivka.at.ua" target="_blank" title= "Дзензелівка: історія, події, люди">< img src= "http://dzenzelivka.at.ua/ banner.jpg"alt= "Дзензелівка: історія, події, люди" border="0" width="88" height="31" ></a>
Наші партнери
Народний Оглядач

Українські пісні Hosting Ukraine Бесплатный Хостинг
Copyright MyCorp © 2016
Зробити безкоштовний сайт з uCoz