Олександр Давидович Черненко (частина 2) - 14 Листопада 2010 - Дзензелівка
Вівторок, 06.12.2016
Дзензелівка. Історія, події, люди...
Меню сайту
Категорії розділу
Історія [16]
Народні звичаї, ремесла, мистецтво [4]
Культура [30]
Освіта [7]
Спорт, здоров’я [15]
Природа, екологія [13]
Сільська влада [23]
Економіка [2]
Географічні дані [4]
Видатні дзензеляни [4]
Прізвищіа, імена дзензелян [3]
Відомі люди які відвідували село [3]
Околиці Дзензелівки [0]
Робота сайту [5]
Дзензеляни в світі [5]
Статистика [5]
Різне [47]
Літературна творчість [6]
Звуки Дзензелівки [2]
Форма входу
Дзензель-чат
200
Наше опитування
Скільки Вам років?
Всього відповідей: 48
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Листопад » 14 » Олександр Давидович Черненко (частина 2)
01:05
Олександр Давидович Черненко (частина 2)

Товариство видавало позики на купівлю і оренду землі, придбання худоби, сільськогосподарських машин і реманенту, будівництво господарських споруд тощо. З 1895 -го по 1910 роки Дзензелівським кооперативом було видано кредитів майже на 3 млн. крб. За станом на 1909 рік Дзензелівське ощадно-позичкове товариство в районі своєї роботи практично ліквідувало діяльність приватних кредиторів. Лихварі, не знаходячи застосування своїм накопиченим капіталам, були вимушені, у більшості випадків, покласти їх у якості вкладів у кооператив.

Поряд з кредитними операціями, товариство активно займалося виконанням посередницьких функцій. Кооператив мав товарний склад, з якого йшла реалізація сільськогосподарського реманенту, посівного насіння, добрив, бляхи. За 1911 рік товариство продало товарів майже на 40 тис. крб. У наступні роки оборот від реалізації різноманітної продукції не опускався нижче 30 тис. крб. Щороку товариство продавало селянам до 500 плугів. За 1911 рік чистий прибуток від посередницьких операцій склав близько 6,5 тис. крб.

Значну увагу приділяло товариство організації кооперативного збуту селянами зерна. Посередницькі операції з хлібом полягали у закупівлі кооперативом у селян врожаю зернових і продажу його великими партіями. Закупівельні ціни на зерно товариство встановлювало дещо більші, ніж скупники і, крім цього, унеможливило обважування, яке постійно практикували приватні посередники.

Дзензелівське ощадно-позичкове товариство було одним із перших кооперативів Російської імперії, який розпочав операції по збуту цукрових буряків. Організація кооперативного збуту позитивно позначилася на матеріальному становищі селян. Кооператив, виступаючи в ролі посередника між селянами – виробниками буряків і цукроварнями, поступово збільшив закупівельну ціну на 50%.

Напередодні першої світової війни Дзензелівське ощадно-позичкове товариство об’єднувало вже більше 6 тис. членів. Постійну роботу кооперативу забезпечували більше двох десятків службовців. Щоденно кооператив з різних питань відвідувало від 100 до 300 чоловік. Для підтримки постійного зв’язку з пайовиками, значна частина яких проживала далеко за межами Дзензелівки, у приміщенні товариства був встановлений телефон. Селяни швидко опанували цим досягненням техніки і часто використовували телефонний зв’язок для вирішення не лише проблем кооперативної роботи.

Поряд з веденням різноманітних господарських операцій, Дзензелівське товариство намагалося постійно піклуватися про духовні потреби людей. Тому важливе місце у діяльності кооперативу займало забезпечення роботи школи. Щорічно на її утримання виділялося близько 3,5 тис. крб. Товариство вживало заходів по підвищенню статусу школи. З часу свого створення, у 1905 році, і до 1911 – го навчальний заклад пройшов шлях від одно класового до чотирьох класового, а у 1914 році отримав статус вищого початкового училища. Зростала і кількість учнів школи. У 1912 році у школі навчалося 86 дітей, а вже у 1914 –му - близько 200. Навчальний заклад відзначався високим рівнем викладання, ґрунтовними знаннями учнів і вивченням школярами не лише загальноосвітніх предметів, а й таких дисциплін, як теорія та історія кооперації, практика кооперативної роботи тощо. Останнє мало неабияке значення для поширення кооперативної свідомості у районі діяльності Дзензелівського товариства ( адже в школі навчалися діти з усіх навколишніх сіл), формувало нове покоління людей, вихованих на кооперативних ідеалах. Викладачі запрошувалися висококваліфіковані, - так керівником Дзензелівського шкільного хору був Порфирій Данилович Демуцький, з яким Черненко безумовно був добре знайомий.

Важливе значення для селян мала й створена у 1907 році при товаристві каса для надання матеріальної допомоги родинам померлих членів кооперативу – так звана „похоронна каса” Зокрема, у 1910 році сім’ям покійних було виділено близько 2,5 тис. крб. За 1911 рік 75 родин отримали з каси матеріальну допомогу на загальну суму майже 3,5 тис. крб.

Звичайно, що діяльність Дзензелівського ощадно-позичкового товариства супроводжувалася багатьма проблемами: кооператив нерідко потрапляв у скрутні фінансові та організаційні ситуації, багато питань роботи кооперативу ще чекали свого вирішення. Однак, це було закономірним, адже Дзензелівське товариство, як живий кооперативний організм, у своєму розвитку об’єктивно стикалося з певними труднощами. Та саме здатність керівництва кооперативу до організації їх подолання і обумовили його організаційно-господарське зростання, перетворення у передову кооперативну установу країни. За підрахунками В.Ф.Тотоміанца, Дзензелівське ощадно-позичкове товариство за основними показниками своєї роботи посідало третє місце серед кредитних кооперативів Російської імперії. Символічно, що другу позицію займало Немиринське ощадно-позичкове товариство, де головою ради також був О.Д.Черненко. (Це мабуть було до 1911 року).

Першість у кооперативній справі досягалася завдяки максимальному напруженню інтелектуальних і фізичних сил, потребувала від Олександра Давидовича невсипущої енергії, повсякденної праці серед народу. При цьому він виявляв абсолютну безкорисливість, по суті – самозречення не лише від задоволення але й елементарного захисту своїх матеріальних інтересів. Посідаючи керівні посади у цілому ряді кооперативних установ, О.Д.Черненко, звичайно, мав можливість добре поліпшити свій добробут. До того ж, за умов слабкої самоорганізації кооперативного селянства, кооперативні діячі були фактично нікому непідконтрольні і при нагоді могли легко зловживати посадовим становищем у власних матеріальних інтересах. Однак, Олександр Давидович у кооперативній роботі показав високий зразок добропорядності, кристальної чесності, відчуття відповідальності перед людьми. Він не лише виявляв схильність працювати на громадських засадах, а й жертвував на кооперативні справи свої власні, зароблені нелегкою педагогічною працею, скромні доходи. Працюючи на посаді голови ради Дзензелівського ощадно-позичкового товариства, О.Д.Черненко, крім того, що надав на десять років 1000 крб. на первісний капітал, перші роки роботи від зарплати відмовлявся. Лише через п’ять років після створення кооперативу йому було призначено досить символічну зарплату розміром 7 крб. 50 коп. на місяць. Але за перший рік О.Д.Черненко перерахував її на спорудження надмогильного пам’ятника померлому члену ради товариства священику Василю Королькову. Відомо також, що після пограбування Козятинського споживчого товариства О.Д.Черненко із своєї учительської зарплати десять років віддавав борги товариства кредиторам, оскільки вважав справою честі кооперативного діяча не допустити оголошення, очолюваного ним кооперативу, банкрутом.

Слід зазначити, що не раз О.Д.Черненку доводилось страждати за свою добросовісність і самовідданість, які часом знаходили нерозуміння, а то і підлість людей. Так, 5 січня 1900 року до одного з козятинських кооперативів привезли товар і, щоб було швидше, підводчики скинули його прямо на землю, бо поспішали святкувати Різдво. Працівники кооперативу також не вважали за потрібне під час свята приходити на роботу. О.Д.Черненко був вимушений один стерегти товар аж до ранку 7 – го січня, поки відсвяткувавши люди не з’явилися в кооператив.

Коли з приходом в Дзензелівське товариство Барановського справи пішли добре і Черненко міг приділити свій час іншим справам він почав думати над подальшим розвитком кооперації. В 1898 році він відкриває перше на Київщині Споживче Товариство (споживчий кооператив) на селі в Дзензелівці. В цьому товаристві Черненко приймав участь як член Ради та ревізійної комісії.

В 1899 році Черненко засновує Козятинське споживче товариство і обирається головою правління.

В 1905 році, коли в Немиринецькому товаристві відкрилася вакансія голови Ради, то єдиним кандидатом на цю вакансію був О.Д.Черненко, котрого збори майже одноголосно і вибрали не дивлячись на те, що його на зборах не було, бо якраз у день зборів Дзензелівське товариство святкувало свій десятилітній ювілей. З цього часу Черненко почав ділити свій час між Дзензелівкою і Немиринцями.

Згодом, приблизно в 1907 році, коли на батьківщині Олександра Давидовича в селі Паланочці відкрилося кредитне товариство (кредитний кооператив), Черненка було обрано головою Ради й цього товариства. Четвертим кооперативним товариством, де Черненко головував у Раді, було Волосько-Махаринецьке, Бердичівського повіту, яке відкрилося приблизно в 1908 році і пам’ятало його як колишнього вчителя цього села (1887 – 1893 р.)

Біля цього часу, в 1908 році Олександр Давидович залишив посаду вчителя в Козятині і весь свій час віддавав кооперації – головуванню в чотирьох товариствах, двоє з яких були в Бердичівському повіті, а двоє в Уманському повіті, а між ними лежало біля 200 верст залізниці. Інспекція дрібного кредиту при Київській Конторі Державного Банку,

констатувавши факт „протизаконної поведінки” Черненка – перебування членом і головою Ради аж у чотирьох товариствах, довго судила та рядила, як їй бути, і нарешті видала наказ, яким не забороняла цього „беззаконня”, а забороняла лише позичання грошей разом в усіх товариствах.

Організовані ним осередки кооперативного життя стали зразком для наслідування. З різних сіл за порадами у кооперативній роботі до О.Д.Черненка прибували ходаки. У 1908 році часопис „Слово” характеризував Олександра Давидовича Черненка як „відомого діяча сільських кооперативів”. А у 1918 році авторитетний кооперативний журнал „Комашня” зазначав, що за його безпосередньою участю або під впливом виникла третина кооперативів Київщини.

О.Д.Черненку належить помітна роль у започаткуванні союзного будівництва української кооперації. Ще в 1899 році з ініціативи О.Д.Черненка у Вінниці була скликана нарада чотирьох товариств – з Вінниці, Києва, Житомира і села Дзензелівки. Обговорили питання створення спілки кредитних товариств Київської, Подільської і Волинської губерній. Однак справа залишилась на папері. Але кооператори не полишали цієї акції. Вони домоглися створення спілки кредитних товариств в селі Дзензелівці, бо в Києві уряд не дозволив. Точний рік створення спілки не відомий – мабуть це початок ХХ століття і після побудови власних приміщень Дзензелівського ощадно-позичкового товариства. Саме у середовищі Дзензелівського ощадно-позичкового товариства виникла ідея створення губернського союзу кредитних кооперативів. Першим в Україні союзним утворенням споживчих кооперативів був Київський союз споживчих товариств. У травні 1907 року в Києві, при Київській земській управі був проведений перший з’їзд представників споживчих товариств Київської губернії. У роботі з’їзду брали участь 74 делегати від 44 кооперативів. Тут і було прийнято рішення про необхідність об’єднання споживчих товариств Київщини в союз. З’їзд виробив статут майбутньої союзної установи. 25 серпня 1908 року статут був затверджений. У грудні 1908 року на з’їзді представників споживчих кооперативів Київської губернії 160 кооперативів оголосили про входження до союзної установи. Влада не дозволила розмовляти на з’їзді українською мовою. Розгортання діяльності Київського споживчого союзу привернуло до себе увагу й закордонних кооперативів. Гамбурський союз споживчих товариств звернувся до Київського союзу з пропозицією налагодити двосторонні економічні зв’язки, зокрема, для постачання з Російської імперії за кордон курячих яєць. Можливо саме для цього з ініціативи О.Д.Черненка в Дзензелівці в 1914 році була створена артіль для збуту яєць (Дзенгелёвская яичная артель ), статут якої був затверджений 7 липня 1914 року. (Трохи раніше, у 1913 році в зв’язку з розвитком кооперації було розроблено цілий ряд приблизних статутів, в тому числі артілі для збуту яєць. У Дзензелівці, з 1907 по 1911 роки працювало правління Київського „Союзбанку” (Київський Союз Установ Дрібного Кредиту). Звичайно, що О.Д.Черненко не міг не бути причетним до організації цієї установи. Олександр Давидович брав участь в установчих зборах „Союзбанку” в серпні 1907 року, а з середини 1908 року очолював ревізійну комісію союзу. Очолював „Союзбанк” Х.А.Барановський. Після перенесення у 1911 році керівних органів Київського „Союзбанку” з Дзензелівки до Києва Олександр Давидович Черненко незмінно посідав місце члена ради „Союзбанку” до кінця свого життя. Приблизно з 1907 року, тобто з часу заснування „Союзбанку”, Черненко, крім квартири в Козятині, має квартиру ще й в Дзензелівці.

„Серед союзних об’єднань кредитних кооперативів найбільшим авторитетом користувався Київський союз установ дрібного кредиту, або як коротко його називали – „Союзбанк”. Ініціаторами створення цієї установи були О.Д.Черненко і Х.А.Барановський. Союз розпочав свою діяльність у серпні 1907 року в селі Дзензелівці. У перший рік діяльності союз надавав інструкторську допомогу своїм членам, розпочав налагоджувати посередницькі операції по закупівлі різноманітних товарів, забезпечив функціонування спеціальних кас з надання ритуальних послуг при союзних товариствах. У цей час до його складу входило лише 5 кредитних кооперативів. У червні 1908 року до лав „Союзбанку” вступило Колодисте ощадно-позичкове товариство, яким керував В.М.Доманицький і в якому працював Семен Дігтяренко.

Фінансове становище союзу було досить скромним. На перше травня 1908 року його кошти складалися з вступних і пайових внесків: 400 крб. і 3349 крб. відповідно, а також прибутку у розмірі 9 крб. Крім цього, 3607 крб. союз розмістив на зберігання у кредитних товариствах. Останні мабуть були позиками, які видавались під виглядом внесків. Так союз намагався обійти урядові заборони на ведення кооперативними союзами кредитних операцій.

Такий початок роботи установи, здавалось, нічим не виказував її майбутній успішний розвиток. Але завдячуючи наполегливій праці правління союзу, авторитет „Союзбанку” серед кредитних кооперативів постійно зростав. Поступово „Союзбанк” перетворювався у потужній фінансово-кредитний кооперативний центр Київщини. У 1911 році він вже об’єднував 20 кооперативних товариств. Цього ж 1911 року був затверджений новий статут союзу, який дозволяв вести всі банківські операції. у цьому ж році, після чотирьохлітнього перебування в Дзензелівці, правління розташувалося у Києві і „Союзбанк” вступив в період свого стрімкого піднесення. Впродовж 1912 року баланс союзу зріс у шість разів, перевищивши 1 млн. крб. Баланс внесків за цей же час зріс майже на 690 тис. крб. Союз видав кредитів кооперативним товариствам на загальну суму 1 млн. 418 тис. крб. У результаті посередницьких операцій „Союзбанку”, селянським господарствам краю було поставлено за рік більше 1,5 тис. плугів, 310 сівалок, 125 борін, 118 культиваторів, 64 соломорізки, 57 жаток і снопов’язалок, 48 віялок. Крім цього, союз постачав селянам бляху, цемент, цвяхи, дерево, фарбу та інші товари. За посередництвом „Союзбанку” здійснювалась й купівля землі.

Успішна фінансово-господарська робота „Союзбанку” дозволила йому у 1913 році придбати власне приміщення в Києві. Крім ведення кредитно-фінансових та посередницьких операцій, „Союзбанк” активно займався організацією інструкторської допомоги кооперативам та їх ревізії. Так за 1912 рік було проведено 74 ревізії. На 1 січня 1913 року до складу союзу входило 68 кооперативів, на кінець 1914 року – 190, а в 1916 році кількість їх досягла 233.

Київський „Союзбанк” був лідером серед кредитних кооперативних союзів України. На 1 серпня 1913 року його баланс перевищував 2 млн. крб. Друге місце в Україні за фінансовими потужностями посідав Мелітопольський кредитний кооперативний союз, баланс якого становив лише 239,5 тис. крб. Третю позицію займав Бердянський союз з балансом 186,5 тис. крб.

Свідченням високого авторитету Київського союзу установ дрібного кредиту стало прийняття його у грудні 1913 року до лав Міжнародного сільськогосподарського кооперативного союзу. Із кооперативних установ Російської імперії такої честі удостоїлися лише дві: крім „Союзбанку” ще - Московський народний банк.

В Козятині, де проживала родина Черненка, теж відкрилися два кредитних кооперативи, які запросили Черненка до співпраці. В Козятин і Дзензелівку почали з’їздитись люди за порадами по організації кооперативів. Олександр Давидович був скільки захоплений різноманітною любимою працею, що буквально не мав вільної хвилини.

Своє становище Черненко вважав становищем найщасливішої людини, не дивлячись на те, що матеріальний стан його був досить поганий.

 


Категорія: Видатні дзензеляни | Переглядів: 562 | Додав: MVL | Теги: Товариство, Черненко, Ощадно-Позичкове, Барановський | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Листопад 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Хмара тегів
Хто ми
Віктор Макаренко -
редактор

Сашко Лисий -
адміністратор
(зав. роботою сайту)

Юрій Дудник -
радник, журналіст, історик
Глобус Дзензелівки
Наша кнопка
 Дзензелівка: історія, події, лю
ди

Допоможіть нашому проекту. Розмістіть нашу кнопку на своєму сайті, та повідомте нам про це, і ми розмістимо Вашу кнопку в себе.

<a href= "http://dzenzelivka.at.ua" target="_blank" title= "Дзензелівка: історія, події, люди">< img src= "http://dzenzelivka.at.ua/ banner.jpg"alt= "Дзензелівка: історія, події, люди" border="0" width="88" height="31" ></a>
Наші партнери
Народний Оглядач

Українські пісні Hosting Ukraine Бесплатный Хостинг
Copyright MyCorp © 2016
Зробити безкоштовний сайт з uCoz