Олександр Давидович Черненко (частина 1) - 14 Листопада 2010 - Дзензелівка
Вівторок, 06.12.2016
Дзензелівка. Історія, події, люди...
Меню сайту
Категорії розділу
Історія [16]
Народні звичаї, ремесла, мистецтво [4]
Культура [30]
Освіта [7]
Спорт, здоров’я [15]
Природа, екологія [13]
Сільська влада [23]
Економіка [2]
Географічні дані [4]
Видатні дзензеляни [4]
Прізвищіа, імена дзензелян [3]
Відомі люди які відвідували село [3]
Околиці Дзензелівки [0]
Робота сайту [5]
Дзензеляни в світі [5]
Статистика [5]
Різне [47]
Літературна творчість [6]
Звуки Дзензелівки [2]
Форма входу
Дзензель-чат
200
Наше опитування
Скільки Вам років?
Всього відповідей: 48
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Листопад » 14 » Олександр Давидович Черненко (частина 1)
00:56
Олександр Давидович Черненко (частина 1)
Олександр Давидович Черненко народився 30 серпня 1864 року в селі Паланочка, Маньківської волості, Уманського повіту, Київської губернії в селянсько-чумацькій родині. Його батько Давид, як на ті часи був досить освічений і письменний. Він дуже любив читати книжки, чумакуючи до Одеси або Криму. Він їхав туди, везучи на волах пшеницю та повертаючись до дому з возом наладованим сіллю, копченою та соленою рибою. Він ніколи не забував купувати книжки, які залюбки читав, сидячи на возі, поганяючи воли протягом багатомісячної повільної мандрівки. Він – Давид потішався надійною думкою за всяку ціну вивести старшого сина Олександра в люди, - дати йому належну освіту. Така нагода трапилася, коли одного разу під час своїх чумацьких мандрівок, довідався, що недалеко в м. Коростишеві відкрилася учительська школа (учительська семінарія). Цей учбовий заклад готував вчителів для народних шкіл, і що важливо, приймав для навчання дітей селян. В 1879 році Олександр закінчує двохкласну школу в рідному селі Паланочці. Зібравши трохи грошей батько вирядив свого сина в далеку дорогу. Вони поїхали на возі з волами до м. Коростишева. По закінченні чотирирічних курсів навчання в 1883 році Олександра Давидовича призначено на посаду учителя однокласної міністерської школи в с. Немиринцях Бердичівського повіту на Київщині. Проучителювавши чотири роки в Немиринцях, Черненко переходить учителем до Волоських Махаринець, де учителює з 1887 по 1893 р. разом із своєю жінкою, родом з Дзензелівки. Одружився О.Д.Черненко 1889 (або 1890) р. з Олександрою Василівною Корольковою – дочкою священика с. Дзензелівки. (Народилася О.В.Королькова 23 квітня 1859 року, а померла 5 травня 1942 року в Києві, похована на Байковому цвинтарі. На жаль могила її не знайдена.) В 1893 році Черненко бере посаду учителя залізничної школи в м. Козятині де учителює аж до 1908 року. У родині Черненків було 6 дітей:

-        Петро – народився 21 грудня 1890 р. в Немиринцях, помер 7 березня 1936 р. у Варшаві.
-        Дмитро – народився 22 жовтня 1892 р. в Дзензелівці, помер 28 липня 1969 р. в США.
-        Віктор – народився 1895 в Козятині, помер 1970 р. у Василькові.
-        Василь – народився 21 березня 1897 в Козятині, помер ? в США.
-        Ольга – народилася 6 серпня 1900 р. в Козятині, померла 13 липня 1973 р. в США.
-        Людмила - народилася 1902 р. в Козятині, померла 1985 р. у Василькові.

Така коротка вчительська біографія О.Д.Черненка, але не в ній, безперечно, лежить зміст його життя. В особі О.Д.Черненка українська кооперація має одного з перших і найвидатніших своїх діячів, який вийшов на кооперативну ниву юнаком і все життя невпинно і наполегливо працював серед найнесприятливіших умов, борючись і з темнотою народу, і з начальством, і з злиднями учительського життя. Коли в 1883 р. Черненко одержав посаду вчителя в Немиринецькій однокласній міністерській школі, там уже діяло „Немиринецкое Ссудо-Сберегательное Товарищество имени княгини Кудашевой”, яке почало свою діяльність ще в лютому 1873 р. Діяльність товариства його зацікавила і того ж 1883 р. він з охотою взяв на себе обов’язки заступника голови Ради Товариства. Діяльність ця почалася не при сприятливих обставинах, і молодому сільському вчителеві прийшлось лагодити таку справу над якою дуже і дуже задумувався б і більш-менш свідомий кооперативний діяч. Одначе це не злякало молодого вчителя і він гаряче взявся за виконання своїх обов’язків. Наслідки праці незабаром виявилися: Немиринецьке товариство почало збільшувати свій баланс, воно мало-помалу перестало бути „притчею во язицєх” у місцевого населення, потроху ліквідувались старі фальші і мошенства, підбирався здатний до праці персональний склад працівників. Але Олександр Давидович бачив, що при існуючім становищі, при тій атмосфері, яка утворилась у товаристві, важко добитися добрих наслідків діяльності товариства, важко добитися, щоб лице товариства прийняло кооперативний вигляд, щоб кооперативний дух оживив це товариство. А кооперація вже вабила до себе, і він вже відчув, що кооперативна діяльність це той шлях, по якому він повинен іти все життя. Ці почуття направили думку на його рідне село Паланочку, де він задумав заснувати нове товариство. Але здійснити це в ті часи було зовсім не легко, бо все кооперативне життя Росії регулювалось циркулярами і поглядами Петербурзьких урядовців, від погляду яких цілком залежало затвердити, чи не затвердити статут. Зрозуміло, що головну роль відігравало „усмотрение” місцевої влади, тобто волосного писаря та поліцейського урядника, бо на підставі відомостей від цього начальства губернатор давав свою згоду. Мабуть О.Д.Черненко не вжив відповідних заходів, щоб добитися ласки місцевої влади, бо Петербурзьке начальство не дозволило відкрити ощадно-позичкове товариство. Це, одначе, не спинило Черненка і він почав справу знову, але в селі Дзензелівці, звідки була родом його дружина. Тут теж прийшлося мати справу з Петербургом, теж залежати від ласки і „усмотрения” різного начальства, але на цей раз справа закінчилась щасливо. Село Дзензелівка – не панське, а казенне село, в якому після польського повстання 1830 року було конфісковано польський маєток і заведено так зване „военное поселение” по зразку відомих Аракчеєвських поселень. Після визволення в 1861 р. селянства від панщини, було дано волю і селянам військових поселень. До цих селян перейшла вся земля, за виключенням лісів, і зразу ж селянство зажило досить багато. Зрозуміло, в Дзензелівці крім багатих людей була й грошова дрібнота і багато звичайних людей, звичайних хазяїв, яким потрібно було десь позичати гроші. „ Село це у 90-х роках ХІХ ст. було глухим, про кооперацію тут, звичайно, ніхто нічого не знав і взагалі всього нового боялись. Процес переконання селян у необхідності створення кредитного кооперативу вилився в дуже складну процедуру, хоча потреба в організації дешевого кредиту була надзвичайно актуальною. Сільським лихварям мешканці Дзензелівки за позики сплачували більше 100%. Однак, підтримати ідею Черненка про створення кредитного кооперативного товариства ніхто не хотів. Для демонстрації серйозності намірів і наочного їх пояснення Олександр Давидович вдався до своєрідної інтриги. Розміняв велику суму грошей дрібними монетами і, гучно брязкаючи ними, возив ці гроші по селу, намагаючись, таким чином, привернути увагу до своїх пропозицій. Такі показові форми агітації виявились переконливими для селян. Хлібороби спокусилися грішми і виявили бажання ризикнути: погодилися записатися до товариства.” Статут Дзензелівського Ощадно-Позичкового Товариства і прохання про його затвердження підписано було О.Д.Черненком, кількома представниками духовенства і значним числом грошової дрібноти і поважних людей (тоді треба було не менше 20 підписів). Найбільш були зацікавлені в заснуванні товариства звичайні селяни, яким завжди треба було десь позичати гроші, а також грошова дрібнота, яка сподівалась, що позичками в банку вона збільшить свої кошти і розвине свої операції. Поважні люди дивились на цю справу різно: одні вороже, а другі байдуже. Ті з поважних котрі підписали статут, вважали, що банк буде їх, що вони в ньому будуть хазяйнувати, як самі захочуть. Так поділялося населення Дзензелівки, коли прийшла звістка, що статут товариства затверджено. Першого липня 1895 року було відсвятковано урочисте відкриття Дзензелівського Ощадно-Позичкового Товариства. Найбільш задоволеним був на цьому святі О.Д.Черненко, але й найбільш хвилювався. Задоволений був тим, що здійснились його мрії, що він відкриває СВОЄ товариство, а хвилювався за долю товариства.

Зібралися селяни на відкриття товариства, батюшки відслужили молебень, Черненко сказав промову і запропонував засновникам товариства вносити в касу товариства свої паї. Але ніхто не поспішав, і ні один гаманець не розкрився.

Щоб здобути довіру селян, О.Д.Черненко вирішив дати свої власні кошти на створення кооперативу: на первісний капітал, пай і внесок на зберігання – всього більше 1500 крб. „Поліз тоді Черненко до своєї кишені, вийняв свої, на вчительстві зібрані гроші, і демонстративно поклав їх у касу товариства – 1000 руб. в первісний основний капітал строком на десять років; 50 руб. у пай і деяку суму вкладом. Касир, прийнявши гроші, демонстративно перелічив їх, зачинив у касу, записав по книжках і видав необхідні документи. Після цього тільки заворушився і поліз до кишені дехто з присутніх”.

На цих же зборах вибрали Правління і Раду. В Раду вибрали все поважних людей, а в Правління відомих на селі грамотіїв, одставних військових: фельдшера, дивізійного писаря, каптинармуса. Очолив Раду товариства О.Д.Черненко.

Бився з ними Олександр Давидович з 1 липня до 15 серпня 1895 р., навчаючи як вести справи товариства, а 15 серпня виїхав з Дзензелівки до місця своєї вчительської служби в Козятин. Для членів правління це була надзвичайно важка праця, бо Черненко вимагав, щоб ні однієї цифри не ставили з „стінки”, як звикли робити фельдшер, писар і каптенармус, і кожну цифру провіряти доти, доки не буде ніякого сумніву, що вона правильна. Це було таке правило, від якого правління приходило до висновку, що керування справами товариства та ведення його рахівництва – їм не під силу і порішило, що необхідно шукати такого чоловіка, який би зумів осилити те, чого самі Дзензеляни не осилять.
 
І О.Д.Черненко почав шукати відповідну людину, здатну до більш-менш самостійного керування справами товариства. Влітку 1897 р. Черненко запросив в Дзензелівське товариство молодого селянського хлопця Х.А.Барановського, свого колишнього учня, який до цього працював рахівником в Немиринецькому Ощадно-Позичковому товаристві (Немиринецькому кооперативному товаристві). Так розпочалася кар’єра одного з найавторитетніших діячів української кооперації Христофора Антоновича Барановського. Саме у Дзензелівці відбулося його становлення як кооператора. Х.А.Барановський 15 років очолював виконавчу владу в Дзензелівському ощадно-позичковому товаристві.
 
Барановський очолив товариство, а Черненко став головою Ради. В своєму стрімкому злеті як видатного діяча кооперативного руху, фінансиста, громадського, державного діяча Барановський повинен завдячувати своєму вчителеві Олександру Давидовичу Черненку. Серед інших видатних учнів Черненка в „Історії Українського кооперативного руху” Іллі Витановича згадується корінний дзензелянин Семен Дігтяренко, який на прохання Василя Миколайовича Доманицького (7 березня 1877 – 10 вересня 1910) був направлений Черненком в с. Колодисте (зараз Тальнівського району) і багато зробив в кооперативах цього села. 

Взагалі життя товариства, його доля стільки цікавили Черненка, що він для інтересів товариства часто жертвував інтересами не тільки вчительської служби, а навіть інтересами родини, і кожний вільний день, вільний від служби в школі, він віддавав товариству, при чому, як було два підряд не присутніх дні, то наперед всі знали, що ці дні Черненко використовував для того, щоб приїхати з Козятина в Дзензелівку. На ці поїздки він тратив всі ті залізничні квитки на безкоштовний проїзд, які він мав від залізниці, як учитель залізничної школи.

Через два-три роки після відкриття товариства в невеличкій квартирі Черненка в Козятині утворилась неначе філія товариства: тут досить часто приймались і виплачувались вклади, тут роздавали всяку літературу про Дзензелівське товариство, тут частенько по кілька днів проживав представник товариства. І дякуючи цьому, Козятин, з його грошовим залізничним населенням, зв’язався з Дзензелівкою досить тісно,не дивлячись на те, що між Дзензелівкою і Козятином велика відстань.

Ускладнювало в перші часи справу і те, що пошта від Дзензелівки була далеко, через що на зносини з Козятином листовно треба було багато часу. Але й цю справу Черненко поправив, використавши залізничних машиністів, які проїжджали в трьох верстах від Дзензелівки і на будці скидали на ходу Козятинську пошту сторожисі, яка й доставляла ту пошту товариству. Не раз так пересилались і досить значні грошові суми.

Піклуючись про товариство, всі літні, різдвяні, великодні канікули Олександр Давидович проводив в Дзензелівці. Дзензелівське товариство стрімко розвивалось і за десять років воно вже випереджало всі існуючі товариства в окрузі. Беззаперечний був і авторитет Черненка. 

„Налагоджена діяльність керівників товариства швидко дала позитивні результати. Вже за перші 2,5 роки роботи баланс кооперативу зріс аж у 30 разів і досяг 30 тисяч крб. У 1899 році товариство змогло на власні кошти збудувати собі приміщення, а у 1905 році – школу для дітей кооперованих селян. Довіра населення до кооперативу постійно зростала, що проявилось у збільшенні кількості його членів та суми вкладів. За перші десять років товариство об’єднало у своїх лавах близько 3 тис. чол. За цей же період грошових внесків до кооперативу поступило майже на 0,5 млн. крб. За допомогою товариства селяни змогли значно поліпшити своє економічне становище, зокрема, звільнитися від боргової кабали місцевих лихварів. Чимала кількість кооперованих хліборобів збільшила свої земельні наділи.

Щоправда, успіхи кооперативного життя, як правило, сприймалися селянами як стороння турбота про них добрих людей. Хліборобам важко було усвідомити характер організації, до якої вони належали. Кредитний кооператив вони розглядали як банк. При цьому не могли для себе чітко з’ясувати приватний він чи державний. Селяни дивувалися з того, що „хазяїн” банку Олександр Давидович Черненко прибутку для себе не бере, радиться з усіма з приводу найму працівників, вирішення різноманітних організаційно-фінансових питань і звітує перед селом за свою роботу.

Однак, недостатня розвиненість кооперативної свідомості компенсувалася натхненною добросовісною діяльністю керівників кооперативу – О.Д.Черненка та Х.А.Барановського. Дзензелівське ощадно-позичкове товариство продовжувало розвиватися. На 1910 рік кооператив об’єднував вже 5 тисяч пайовиків і обслуговував населення 144 населених пунктів. Сукупний капітал установи досягав 450 тисяч крб., зокрема основний і запасний капітали становили 115 тисяч, сума вкладів – близько 280 тис. крб.


Категорія: Видатні дзензеляни | Переглядів: 619 | Додав: MVL | Теги: Товариство, Черненко, Ощадно-Позичкове, Барановський | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Листопад 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Хмара тегів
Хто ми
Віктор Макаренко -
редактор

Сашко Лисий -
адміністратор
(зав. роботою сайту)

Юрій Дудник -
радник, журналіст, історик
Глобус Дзензелівки
Наша кнопка
 Дзензелівка: історія, події, лю
ди

Допоможіть нашому проекту. Розмістіть нашу кнопку на своєму сайті, та повідомте нам про це, і ми розмістимо Вашу кнопку в себе.

<a href= "http://dzenzelivka.at.ua" target="_blank" title= "Дзензелівка: історія, події, люди">< img src= "http://dzenzelivka.at.ua/ banner.jpg"alt= "Дзензелівка: історія, події, люди" border="0" width="88" height="31" ></a>
Наші партнери
Народний Оглядач

Українські пісні Hosting Ukraine Бесплатный Хостинг
Copyright MyCorp © 2016
Зробити безкоштовний сайт з uCoz