Cavalleria rusticana(1), або черкаський дзен... - 31 Січня 2012 - Дзензелівка
П`ятниця, 09.12.2016
Дзензелівка. Історія, події, люди...
Меню сайту
Категорії розділу
Історія [16]
Народні звичаї, ремесла, мистецтво [4]
Культура [30]
Освіта [7]
Спорт, здоров’я [15]
Природа, екологія [13]
Сільська влада [23]
Економіка [2]
Географічні дані [4]
Видатні дзензеляни [4]
Прізвищіа, імена дзензелян [3]
Відомі люди які відвідували село [3]
Околиці Дзензелівки [0]
Робота сайту [5]
Дзензеляни в світі [5]
Статистика [5]
Різне [47]
Літературна творчість [6]
Звуки Дзензелівки [2]
Форма входу
Дзензель-чат
200
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 55
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Січень » 31 » Cavalleria rusticana(1), або черкаський дзен...
14:11
Cavalleria rusticana(1), або черкаський дзен...

Музиканти часто переказують один одному анекдотичні випадки з концертного життя їхніх відомих попередників. Наприклад, Святослав Ріхтер, який взявши перший акорд на концерті, (не попробувавши перед тим рояль, в якомусь не дуже пристосованому для цього залі) приходить в жах від стану інструмента, встає і на цьому концерт закінчується. Чи віолончеліст Мстислав Ростропович, до якого у невеликому населеному пункті підходить чоловік, і просить перестати грати, бо він заважає слухати баян…

Правда це, чи не правда – але такі випадки могли бути невід’ємною частиною життя музикантів в Радянському союзі. Тому що завдяки культурно-концертній політиці країни, з її прагненням демократизувати мистецтво і зробити ближчим до широких загал, виступи музикантів не обмежувались центральними залами країни, а часто проходили і в зовсім малих та віддалених населених пунктах. Цим самим тамтешні жителі могли насолоджуватись «високою» музикою у виконанні видатних музикантів.

А що тепер діється, скажімо, у якомусь українському селі, з «високою» музикою у виконанні видатних музикантів? (Те, що раніше по всіх українських селах регулярно велись концерти класичної музики ми, звичайно, не стверджуємо). Класична музика там звучить, напевно, рідко. Та це й не дивно, оскільки люди у селі живуть іншими турботами та інтересами, а класична музика зайняла своє місце серед вузького кола професіоналів та залишається вибором відносно невеликої кількості міських слухачів. Що ж тоді говорити про село? Навіть при теперішніх можливостях комунікації та доступності інформації, житель села не має змоги слухати класичну музику, оскільки у нього немає потреби робити спеціальні зусилля для цього, а той інформаційний простір, що йому доступний (популярні канали телебачення та радіо) не має іншої мети, ніж знайомити його, в кращому випадку, з середнім рівнем популярної естрадної музики. (Хоча одна моя знайома жінка, жителька села, одного разу повідомила, що по радіо прослухала програму про М. Леонтовича, під час того, як доїла корову). І головне те, що середній статистичний селянин навіть не знає, що воно таке – класична музика. А що ж буде, якщо він дізнається? Про це і буде йти мова у цій статті.

Влітку цього року студенти Національної Музичної Академії України ім. Чайковського, вже не вперше провели концерти у селі Дзензелівка, що в Черкаській області, де знайомили людей із класичною музикою у живому виконанні. Головними ініціаторами «Дзензелівських вечорів класичної музики» є Юрій Дудник – директор Краєзнавчого музею, де проходять концерти, та Павло Лисий – уродженець Дзензелівки, студент НМАУ ім. Чайковського, піаніст. Також в концертах взяли участь: Ігор Єрмак (флейта), Орест Смовж (скрипка) та Марина Фрідман (фортепіано). Про свої цілі, думки, та враження з нами поділяться самі учасники.


Павло Лисий

- Павло, розкажіть нам для початку трохи про своє село.

- Дзензелівка та її околиці – мальовничий куточок Маньківського району, що на Черкащині. Перші письмові згадки датуються серединою 17 століття. З географічної точки зору Дзензелівка має вигідне розташування: відстань від села до районного центру смт Маньківка – 6 км, відстань до залізничної станції Поташ – 8 км, відстань до автостради Київ–Одеса – 2 км. Населення – близько 1600 осіб. У Дзензелівці багато ставків, на околицях є ліси. Важко щось розказати коротко – краще приїхати і побачити!

- Коли і як у Вас виникла ідея організувати концерти?

- Сама ідея зародилась досить давно. Коли я почав навчатись у Києві, тобто із 2005 року, моє коло знайомств у музичній сфері стало значно розширюватись. Звичайно, я вже тоді думав, що цікаво було б запросити друзів у Дзензелівку та зіграти концерт. Але до Київської школи я навчався у ДМШ, яка знаходилась у Маньківці, де і зосередились всі музичні ресурси: концертний зал, рояль та зацікавлені слухачі. Тому перший концерт із залученням товаришів по ремеслу пройшов саме там. Це було 8 листопада 2007 року – я грав зі своїм однокласником Олексієм Суворовим. Після цього концерту я намагаюсь хоча б раз на рік там виступати, адже в музичній школі створені сприятливі умови для цього. Але весь час мені хотілось зіграти для односельчан: тут багато моїх знайомих і не всі в змозі приїхати в районний центр лише для того, щоб послухати живе виконання класичної музики. Або й не захочуть – в кожного свої пріоритети. Кажуть, що якби це в самому селі був концерт, то тоді, може, якщо нічого не станеться, якщо буде йти дощ (бо тоді відпадає вся сільськогосподарська робота), і якщо не впаде астероїд – прийдемо!

На початку літа 2010 року Юрій Петрович Дудник запропонував зробити концертний зал в приміщенні краєзнавчого музею. Приміщення, збудоване в 1912 році, прекрасно збереглося і     має цікаву архітектуру та інтер’єр. В одному із класів у свій час проводив заняття з хором послідовник М.В.Лисенка – Порфирій Демуцький, композитор, хоровий диригент та збирач фольклору (його іменем назване Уманське музичне училище). Саме в цьому класі і було вирішено зробити «Dzenzelivka Concert Hall» (Дзензелівський концертний зал).

Перший концерт класичної музики в Дзензелівці пройшов 31 липня 2010 року. Все пройшло успішно. Зачаровані 32 слухачі чемно аплодували після кожного твору. Тільки концертний вьорджинал(2) «Україна» епохи радянського ренесансу бажав би мати кращий стан. Через рік замість нього вже стояла новіша, трошки краща модель цього диво-інструмента.

- Як Ви думаєте, на скільки складно, або іншими словами, на скільки незвично для жителів села Дзензелівка сприйняти не малу кількість академічної класичної музики?

- Я не знаю на скільки складно, але знаю точно, що всім сподобалось! Справа в тому, що на концерти запрошуються люди, яким цікаво слухати музику та пізнавати різну цікаву інформацію. А всі ті, хто не хотів на таке витрачати свій дорогоцінний час, або за вікном була сонячна погода (див. вище) – то вони просто не були присутні. Багато хто при запрошенні на концерт говорив, що він такої музики не розуміє і на концерт не прийде. Але він же від народження не чув чогось подібного, тому не дивно, що не розуміє! На біологічному рівні нам приємно те, що ввійшло в звичку – ми не хвилюємось про наслідки, бо все закінчиться за планом. Тому багато хто із людей, які жодного разу не чули класики у живому виконанні, просто не відчувають у цьому потреби і не хочуть обтяжувати свій мозок тим, що в принципі не допоможе їм у сірих буднях. В цьому і полягає незвичність таких заходів. Тому наші концерти супроводжуються короткими коментарями перед виконанням кожного твору. На першому концерті було більше 80 слухачів, був повний зал, а вже наступного дня, 3 серпня, трохи менше. Ось якраз ті слухачі, які прийшли і на другий день, вказують на те, що є люди, яким це дійсно цікаво.

- Які Ви бачите у цьому перспективи, які подальші плани щодо організації концертів?

- Так як проведені концерти пройшли успішно, то, думаю, необхідно продовжувати організацію подібних заходів. В планах – залучення вокалістів і виконання, поряд із інструментальними творами, вокальних. Бо концерт із творів українських композиторів міг здатися не повноцінним без включення в програму романсів, солоспівів, обробок народних пісень, над якими плідно працювали українські композитори. Але музика, якою ми займаємось, підтримується державою за залишковим принципом. У такому випадку без підтримки районної адміністрації запрошення більшої кількості виконавців може бути проблемою, адже на ентузіазмі далеко не заїдеш.

Сподіваюсь, що найближчим часом силами друзів та місцевої влади в музеї замість піаніно буде стояти рояль. Це сприятиме якісному відтворенню професійного виконання класичної музики. Адже цього року запрошені музиканти відчули необхідність наявності в такому залі хорошого інструменту. Тому, як тільки з’явиться рояль, можна буде запрошувати всіх, хто виявить бажання зіграти не у великих залах із півтисячною публікою, а в затишних стінах Дзензелівського краєзнавчого музею. Життя – цікава і непередбачувана штука! Ще раніше я мріяв знайти в Дзензелівці невеличке приміщення, де можна було би хоча б трішки ознайомити охочих із тією музикою, яка хвилювала людські душі протягом останніх чотирьох століть, поки технічний прогрес із програвачами, комп’ютерами та мережею інтернет не замінили їм концертних залів. Так випадково і, частково, цілеспрямовано знайшлася кімната у краєзнавчому музеї. Якби не блискавична пропозиція Ореста Смовжа (який наприкінці липня приїхав у Дзензелівку) «давай завтра тут зіграємо концерт», то задум про виступ чекав би своїх кращих часів.

А цього року – аж троє гостей із консерваторії! Хіба це не подія для Дзензелівки?


Перший концерт класичної музики у Дзензелівці, як вже сказав Павло, відбувся 31-го липня 2010 року. Тоді Орест Смовж із Павлом і справді дуже спонтанно вирішили організувати концерт. Їхня спонтанність була настільки великою, що плануючи у Дзензелівці відпочити кілька днів, Орест скрипку із собою не брав. Тому, довелось обмежуватись одним інструментом в концерті - фортепіано (до самого дня концерту, виконавці самі думали що звучатиме тільки фортепіано). Але спільними репетиційними силами та ідеями, були задіяні ще два інструменти, про що трохи пізніше.

Коли вже наступив час початку концерту (а це свідчить про те, що програма мінятись вже не повинна) слухачі почули наступні твори: Й.С.Бах - Прелюдія до мажор, прелюдія соль-дієз мінор, Л. ван Бетовен - так звана «Місячна соната», В.А.Моцарт - Фантазія ре мінор, О. Скрябін - Дві прелюдії з ор. 18, два етюди Ф. Шопена та «Кампанелу» Ф. Ліста у виконанні Павла. Орест виконав «Іграшку» Дж. Фарнебі, «Королівську мореску» аноніма, з «Фіцвільямської вірджинелової книги», Фугу фа-дієз мінор, Токату з партіти мі мінор, контрапункт № 2 з «Мистецтва фуги» Й.С.Баха.

Слухачам, які залишились (а залишились, якщо я не помиляюсь всі, що звичайно свідчило про небайдужість селян, до почутого) були зіграні три сюрпризи, три самих незвичних номера програми. Використовуючи експонати музею – маленький баянчик «Орлёнок» і щось на зразок мандоліни, а також фортепіано, музиканти зіграли «Серенаду» Ф.Шуберта, «Адажіо» Б.Марчелло, та «Лібертанго» А.П’яцолли у виконанні Павла Лисого на баянчику соло.

Слухачі були вкрай задоволені, збуджені та без слідів втоми (принаймні, явних) після двогодинного, насиченого концерту. Звичайно, що результати не могли не викликати бажання у музикантів продовжувати цю справу для власного задоволення і задоволення жителів Дзензелівки.

Наступного року спільними зусиллями Юрія Дудника та Павла Лисого вдалось дістати нове фортепіано у одної із жительок села (і, звичайно, зусиллями тих, хто допоміг це фортепіано довезти та донести до музею). У ту саму пору року в Дзензелівку знову приїхали музиканти. Уже заздалегідь висіла афіша, були надруковані програмки.

На цей раз відбулись два концерти – української та зарубіжної музики. Серед української музики прозвучали: М.Березовський – Соната для флейти та клавіру, М. Лисенко – Фантазія для флейти і фортепіано, Л. Ревуцький – «Пісня» для фортепіано, В. Губаренко – Концерт для флейти та струнних, Ж. Колодуб – «Поема» для флейти з фортепіано, Б. Бартюк – «Буковинські танці» для скрипки і фортепіано, О. Безбородько – «Зубь» та «Голосіння (Комос)» для скрипки соло, М. Фрідман – «Дві прелюдії без назви» та три прелюдії з назвами: «Польоти у сні і на яву», «Сон Гумберта», «Роздум» (у виконанні автора).

Серед зарубіжних: Г.Ф.Гендель – Соната для флейти з клавіром, Й.С. Бах – Соната для скрипки соло №1, Л. ван Бетовен – Соната для фортепіано № 12 (у виконанні Ореста Смовжа), Ф. Борн – «Блискуча фантазія» для флейти з фортепіано, Д. Шостакович – Прелюдія і Фуга соль-мажор для фортепіано. На прохання публіки прозвучали декілька бісів, у виконанні кожного з учасників концертів: Мелодія М.Скорика для скрипки і фортепіано, «Польоти у сні і наяву» М. Фрідман, Дві п’єси А. П’яцолли для флейти з фортепіано та фрагмент музики Е. Моріконе з кінофільму «Легенда про піаніста» у виконанні Павла Лисого.

Далі ми запитаємо виконавців, про їхні враження від творчого перебування в Дзензелівці.


Ігор Єрмак (в центрі)

- Ігоре, у Вас є вже досвід гри на різних сценах, і для різних людей. Як Вам гралось у Дзензелівці?

- Різні сцени, різні люди, музика – єдина!

Не важливо: це Великий зал Національної Музичної Академії України, Московська консерваторія, Барбікан центр, або приміщення музею у Дзензелівці, рівень виконання повинен бути завжди найвищим. Такого принципу я і дотримуюсь. Інша справа - це сприйняття почутого публікою. Адже музикант - це дуже тонка натура, яка реагує на кожну, навіть незначну емоцію, що виражається слухачами. Я можу сказати, що доля духовного процвітання людей мистецтва, напряму залежить саме від того, як приймають їх творчість. Дзензелівка в цьому відношенні - рай для музиканта! Незаангажованість, відкритість публіки не може не вражати! Нота за нотою, номер за номером, грати хочеться все більше і більше. А чому? Вся справа у тих чистих, невимовно світлих, бурхливих позитивних емоціях, які дарує дзензелівський слухач!

Чим був зумовлений вибір репертуару для концертів, які відбулись, і що ви плануєте грати на наступних концертах у Дзензелівці, якщо вони будуть організовані?

- Одне з найголовніших завдань для музиканта – приносити у серця людей радість і щастя.

Відповідно вибір репертуару напряму залежить саме від уподобань слухачів. Не дарма були вибрані і два напрямки концертів: «Української музики», адже культура і традиції народу – це та невичерпна сила і енергія, якою повинні бути наповнені серця кожного поважаючого себе українця і «Західноєвропейської», яка розвивалася набагато швидше, інтенсивніше, насиченість і різнобарвність якої не полишає в стороні жодного, хто її почує. Перефразовуючи Кобзаря, можна сказати: «І свого не цурайтесь, і чужого научайтесь.».

Щодо планів на майбутнє… Взагалі-то, я відношусь до того типу людей, що не люблять нічого заздалегідь планувати. Що Бог дасть.

- Які перспективи Ви бачите у таких концертах, як Вам Дзензелівка, місцева публіка, зал у якому проводились концерти?

- Для кожного, особливо молодого виконавця, концерт – це, з одного боку, величезний згусток  того, неймовірно-необхідного досвіду, який приходить тільки при виступі на сцені, з іншого – це духовний сплеск тихої душевної гладі, переживання давно забутих спалахів примхливої долі, вираження всього того, що не скажеш жодними словами… Адже, тільки виступаючи на сцені, людина показує свою справжню сутність!

Для публіки – це можливість перенестись у прекрасний світ солодких звуків музики, це

політ фантазії, згадки про дивовижні моменти життя, і просто відпочинок, духовне розвантаження, якого так не вистачає у повсякденному житті. Судячи з усього вище сказаного, перспективи подальшого проведення концертів, і започаткування фестивалю класичної музики очевидні, адже ті неймовірно яскраві, незгасимі, ні з чим не порівнювані вогники в очах вдячних дзензелян говорять самі за себе!


Звичайно, не всім слухачам такі довгі концерти витримати було легко, але вони намагались почерпнути як найбільше для себе з тих творів, які почули. В цьому їм допомагали музиканти своїми невеликими коментарями щодо композиторів та їх музики і тим, що ділились асоціаціями, щодо музики, яку вони грають. Так наприклад Ігор Єрмак, розказав що Концерт Губаренка, у нього асоціюється з карпатським лісом та запахом глибинних боліт. Марина Фрідман не забула наголосити перед однією зі своїх п’єс, яку вона грала на біс, що настрій її – ліричний. Одну з найяскравіших реакцій отримав твір Олега Безбородька «Зубь», в якому слухачі впізнавали для себе широкий спектр відчуттів, пов’язаних зі стоматологічним кабінетом (навіть якщо автор не обмежувався таким конкретним прочитанням його твору). Юрію Дуднику дуже сподобався твір гостомельського композитора Богдана Бартюка «Буковинські танці», і він поділився з нами, що під час звучання цього твору, в його уяві виникали картини з кінофільму «Тіні забутих предків», пов’язані з карпатською природою.

Розмови про концерти ще довго велись між селянами, а гостей-виконавців, при їхньому наступному приїзді, напевно, вже легко будуть впізнавати. І це не дивно, адже вони привезли трошки нового і прекрасного, у звичайні літні дні жителів села. І навіть якщо це почули тільки сто людей, що є дуже малим відсотком жителів України, які ще ніколи не чули класичну музику, то це вже якийсь невеликий крок в культурному розвитку країни. От же можна тільки подякувати музикантам, які з власного ентузіазму займаються такою справою для людей, для музики, і звичайно для того, щоб провести кілька днів в прекрасній місцевості Дзензелівки, і добряче відпочити!

Звичайно можна задати питання, чи це взагалі потрібно, і чи це взагалі щось змінить? Не знаю чи це взагалі потрібно, і чи взагалі щось змінить… залишимо ці питання людям, які люблять задавати такі питання, але з точністю можна сказати, що абсолютно всі хто мав до цього відношення, залишились щасливими.

По дорозі назад, після концертів, до залізничної станції Поташ, яка є важливим стратегічним центром висадки музичних сил у Дзензелівку, всі розмови активно велись навколо однієї теми – наступні концерти. Про те, що треба залучити вокал, нових музикантів, нові інструменти. І про нові твори, програми та концерти, що прозвучать в наступних «Дзензелівських вечорах класичної музики».

Орест Смовж, (Київ, Istanbul, Delhi)

___________________________________________________________________

(1) - Cavalleria rusticana (з італ. «Сільська честь») — опера П'єтро Масканьї.

(2) - Вьорджинал, вірджинал (англ. virginal, від «virgin» — «діва», «дівочий») — невеликий столоподібний клавішний струнний музичний інструмент, різновид клавесина. Був поширений в Англії у XVI—XVII ст..












































В такий екзотичний спосіб піаніно потрапило в концертний зал краєзнавчого музею.

Категорія: Культура | Переглядів: 689 | Додав: MVL | Теги: Орест Смовж, Вечори класичної музики, Марина Фрідман, Ігор Єрмак, Павло Лисий, краєзнавчий музей, Дензелівка | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Календар
«  Січень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Хмара тегів
Хто ми
Віктор Макаренко -
редактор

Сашко Лисий -
адміністратор
(зав. роботою сайту)

Юрій Дудник -
радник, журналіст, історик
Глобус Дзензелівки
Наша кнопка
 Дзензелівка: історія, події, лю
ди

Допоможіть нашому проекту. Розмістіть нашу кнопку на своєму сайті, та повідомте нам про це, і ми розмістимо Вашу кнопку в себе.

<a href= "http://dzenzelivka.at.ua" target="_blank" title= "Дзензелівка: історія, події, люди">< img src= "http://dzenzelivka.at.ua/ banner.jpg"alt= "Дзензелівка: історія, події, люди" border="0" width="88" height="31" ></a>
Наші партнери
Народний Оглядач

Українські пісні Hosting Ukraine Бесплатный Хостинг
Copyright MyCorp © 2016
Зробити безкоштовний сайт з uCoz